Електрифікація Запоріжжя стала ключовим моментом у розвитку міста та регіону. Поява електроенергії перетворила його на важливий промисловий центр України. Перші кроки до створення електричної інфраструктури були зроблені ще на початку XX століття, коли місто почало інтегрувати сучасні технології для покращення умов життя містян та стимулювання економічного зростання. Запуск електростанцій, освітлення вулиць, а згодом і запуск промислових підприємств на електричній тязі стали фундаментом для масштабних змін, які визначили майбутнє Запоріжжя. Більше на zaporizhzhia-future.com.ua.
Перша електростанція в Запоріжжі
На початку XX століття, коли в Україні активно впроваджувалась електрифікація, у багатьох містах почали з’являтися теплові електростанції. Однією з перших таких станцій стала електростанція у Запоріжжі, будівництво якої фінансувалося з міського бюджету. Урочисте відкриття відбулося у 1910 році, а стабільне постачання електроенергії стартувало в липні 1911 року. Центральні вулиці міста засвітилися електричним освітленням. Електричні мережі простягнулися до навчальних закладів, лікарень та приватних осель.
Ця теплова електростанція працювала на твердому паливі – торфі та вугіллі. Її потужність, хоча й здається незначною за сучасними стандартами, була достатньою для задоволення потреб міста. Обсяг виробленої енергії тоді відповідав споживанню кількох багатоповерхівок, але на початку століття це було інноваційним досягненням.
Вартість підключення та використання електроенергії залежала від типу об’єкта. Наприклад, один із приватних театрів під’єднали за 74 рублі 24 копійки. Приватним споживачам тариф становив 3,05 копійки за гектоват, що в середньому обходилося у 4,5–11 рублів на місяць. Платили за електроенергію і державні установи, зокрема Земська управа витрачала близько 199 рублів щомісяця. Електрифікація стала важливим етапом розвитку Запоріжжя, відкривши нові можливості для інфраструктури та економіки міста.
Запуск “Дніпрогесу” як значний поштовх електрифікації
10 жовтня 1932 року Запоріжжя стало свідком події, яка змінила його історію та забезпечила потужний поштовх до розвитку електрифікації – урочистого запуску “Дніпрогесу”, найпотужнішої електростанції Європи того часу. Над створенням цієї величної споруди працювали видатні інженери й архітектори: технічний проєкт розробив Іван Александров, архітектурне оформлення зробив Віктор Веснін, а будівництво, яке розпочалося в березні 1927 року, очолював Олександр Вінтер. Значну роль відіграв і американський інженер Г’ю Купер, який консультував проєкт “Дніпробуду”. У зведенні станції взяли участь понад 60 тисяч людей, серед яких були вільнонаймані робітники та переселенці, змушені залишити свої домівки через голод.
“Дніпрогес” став основою індустріального розвитку Запоріжжя, символом прогресу та інженерного мистецтва XX століття. Водночас його будівництво супроводжувалося серйозними втратами. Рівень Дніпра піднявся, затопивши Дніпрові пороги й безліч унікальних природних та історичних пам’яток. Форсована індустріалізація, у рамках якої зводили “Дніпрогес”, відбувалася на тлі Голодомору, що спустошив українське село. Багато селян, рятуючись від голоду, шукали роботу на будівництві електростанції.
Зміни торкнулися і заповідного острова Хортиця. Його з’єднали з берегами Дніпра двома сталевими мостами, між якими пролягла залізниця зі станцією “Січ”. Кілька скель на острові знищили для видобутку граніту, а краєвиди доповнили високі лінії електропередач. На острові почалися експерименти з електрифікації сільського господарства та з’явилися нові поселення.
Загрози для Хортиці були ще серйознішими. Планувалося будівництво промислового комбінату, міського району з хмарочосами чи навіть музею “Дніпробуду”. Однак ці ідеї не були реалізовані, що дозволило зберегти унікальну природну спадщину острова.
Вшанування історії будівництва “Дніпрогесу” та його впливу на долі людей продовжується. Так, до 85-річчя запуску електростанції, у 2017 році, Національний заповідник “Хортиця” відкрив виставку “Як Харитина Марченко “ДніпроГЕС” будувала”, що розповідає про роль жінок у цій масштабній епосі через особисті речі, фотографії та документи. “Дніпрогес” став не лише технічним досягненням, а й символом складної історії країни, що об’єднує минуле, сучасність та майбутнє.
Електрифікація залізниці в Запорізькому регіоні
Електрифікація залізничної мережі в Україні отримала значний імпульс завдяки будівництву “Дніпрогес”. Вирішальним кроком стало переведення на електричну тягу найбільш завантаженої ділянки Другої Катерининської залізниці між Запоріжжям та Довгинцевим (сучасний Кривий Ріг). Цей амбітний проєкт був розпочатий у 1932 році, коли розпочалася електрифікація залізничної лінії Олександрівськ (Запоріжжя)- Нікополь – Довгинцеве.
До листопада 1934 року було завершено спорудження лінії електропередачі напругою 35 кВ, яка забезпечувала живлення тягових підстанцій “Запоріжжя-Ліве” та “Канцерівка”. Протяжність електрифікованої ділянки склала 203,6 км, і її обслуговували сім тягових підстанцій. А вже 10 березня 1935 року на ділянці Запоріжжя – Нікополь почали регулярний рух поїздів електричною тягою. Дев’ять пар вантажних потягів щоденно обслуговували електротяги серії ВЛ19. Упродовж року зовнішнє енергопостачання напругою 35 кВ було приєднано до підстанцій “Підстепне”, “Апостолове” та “Довгинцеве”. Уже 25 жовтня 1935 року перший електротяг провів поїзд на відрізку Нікополь – Довгинцеве.
19 грудня 1935 року завершили пусконалагоджувальні роботи, і почалися тягові випробування на всій протяжності ділянки Запоріжжя – Довгинцеве. А 25 грудня того ж року відбулося офіційне відкриття електрифікованої залізниці. Перший вантажний поїзд урочисто провів машиніст Віктор Кулішов на електротязі серії ВЛ19. Відтоді регулярний рух електропоїздів охопив усю ділянку. Ця подія стала новою віхою в історії української залізниці, зробивши внесок у розвиток транспортної інфраструктури та промислової електрифікації регіону.
Серед історичних постатей, які вплинули на процес електрифікації залізничної мережі в Запорізькому регіоні, можна згадати Сергія Латишева. Сергій Кузьмович Латишев, випускник Московського енергетичного інституту, зробив значний внесок в електрифікацію залізничної ділянки Запоріжжя-Довгинцеве, яка стала однією з перших в Україні. Його професійні знання та інженерний талант забезпечили успішне впровадження новітніх технічних рішень, що дозволило завершити складний проєкт у рекордно короткі терміни. Завдяки його наполегливій праці електрифікація стала важливим етапом у розвитку транспортної інфраструктури регіону.
Згодом Латишев присвятив своє життя викладацькій діяльності у Дніпропетровському інституті інженерів транспорту, де навчав майбутніх фахівців енергетичної галузі. Його ім’ям була названа лекційна аудиторія №332, що стало символом шани та вдячності за його внесок у розвиток науки та техніки.