На початку XX століття архітектурна думка шукала нові форми, здатні втілити ідеал гармонійного співіснування людини, промисловості та міського простору. Саме в цей період розгортається унікальний містобудівний експеримент, завдяки якому Запоріжжя, феномен модернізму вписало в міжнародну історію архітектури. Проєкт Шостого селища, також відомого як Соцмісто, створювався як цілісний ансамбль, де кожна деталь підпорядковувалася ідеям функціоналізму, світла та простору. Інноваційні для свого часу житлові квартали, зелені зони та широкі бульвари перетворили цей район на втілення концепції «міста майбутнього». Сайт zaporizhzhia-future.com.ua розповідає, що Запоріжжя феномен модернізму демонструє не лише в окремих будівлях, а й у масштабі цілісного містобудівного задуму.
Історичний та містобудівний контекст: чим є Шосте селище у Запоріжжі
Поява Шостого селища припадає на межу 1920–1930-х років. Його зведення відбувалося паралельно із глобальною індустріалізацією регіону, зведенням Дніпровської гідроелектростанції (ДніпроГЕС) та формуванням масштабного промислового вузла. Активна фаза будівництва першої черги житлового району тривала у період із 1930 по 1933 рік.
Головна цінність території полягає в тому, що це не просто окремі конструктивістські будинки Запоріжжя, а повністю спроєктований від самого початку ансамбль Соцміста. Простір розробляли як принципово новий тип міського середовища, розрахований на потреби індустріального суспільства. Дослідники організації Urban Forms Center підкреслюють, що саме в Шостому селищі відбулося формування важливих архетипових споруд, які увійшли до історії як український модернізм в архітектурі.
За своєю просторовою логікою та концептуальним виконанням шостий житловий район вважається фахівцями одним із найяскравіших прикладів вітчизняного конструктивізму. Продумане планування вулиць, соціальної інфраструктури та житлових блоків перетворило цей об’єкт на унікальну естетичну та функціональну пам’ятку 1930-х років.
Чому це взагалі було архітектурною революцією?
Проєкт Шостого селища виявився принципово новим явищем для Запоріжжя, адже його автори прагнули дати відповідь на виклик епохи: як має виглядати та функціонувати простір для суспільства нової індустріальної ери. Архітектори відмовилися від традиційного хаотичного зведення окремих споруд і перейшли до проєктування цілісної життєво-соціальної системи. В основі цієї концепції лежало створення не просто естетичних фасадів, а абсолютно іншої моделі повсякденного побуту, де побутові та соціальні потреби мешканців вирішувалися в межах єдиного району.
У розробці району чітко прослідковувалася комплексна система, яка включала:
- Продумане житлове зонування. Розміщення житлових корпусів із максимальним доступом до сонячного світла та свіжого повітря.
- Інфраструктура для дітей. Дитячі садки та школи, розташовані всередині безпечних пішохідних зон.
- Об’єкти колективного побуту. Громадські їдальні, пральні та поліклініки, покликані звільнити людину від хатньої рутини.
- Простори для відпочинку й спорту. Зелені двори-сквери, громадські зони та спортивні майданчики безпосередньо біля будинків.
- Логістика та зв’язок. Чітка система внутрішньоквартальних шляхів, що поєднувала житло із соціальними закладами та робочими місцями.
Сучасний дослідник Денис Буланов у своїй праці 2025 року зазначає, що генеральний план Шостого селища був тісно пов’язаний із ранніми утопічними ідеями централізованого планування нового індустріального центру. Це переконує, що конструктивізм у Запоріжжі функціонував не як зовнішній декор, а як інженерно-соціальний інструмент організації суспільного життя.
Архітектурна лабораторія та міжнародний вимір: творці й концепції Шостого селища
Створення Шостого селища стало результатом роботи цілої групи видатних архітекторів, серед яких Віктор Веснін, Георгій Орлов, Микола Коллі, Віталій Лавров, Ольга Яфа, Семен Андрєєвський, Костянтин Князєв, Самуїл Масліх, Віктор Летавін, Ілля Купеціо, Володимир Попов, Еммануїл Чериковер та інші. Цей колектив перетворив Запоріжжя на справжній майданчик для експериментів із квартальною забудовою, громадськими спорудами й організацією нового побуту. Особливу роль відіграв Віктор Веснін — один із ключових діячів авангарду, якому наприкінці 1929 року, за результатами конкурсу генерального плану, доручили розробити типовий квартал для реалізації ідей нового способу життя.
Розвиток Шостого селища проходив паралельно з діяльністю німецької школи Баугауз, що визначає виражений міжнародний контекст запорізького модернізму. Обидва явища виросли зі спільних орієнтирів: пріоритет функції над формою, відмова від зайвого декорування, використання простих геометричних об’ємів, пошук нових типів житла та проєктування цілісного середовища для сучасної людини. Дослідники організації Urban Forms Center розглядають Шосте селище та Баугауз як два прояви міжвоєнного модернізму. У 2017 році в Запоріжжі відбулася міжнародна конференція, присвячена універсальності запорізького модернізму та школи Баухауз, а у 2019 році вийшла збірка «Bauhaus — Zaporizhzhia», над якою працювали науковці з Німеччини, Чехії, Польщі, Великої Британії та України.
Водночас архітектура Соцміста в Запоріжжі не була прямим копіюванням західноєвропейських зразків. Межа між впливами формувалася на перетині європейського модернізму, авангардних ідей та масштабної індустріалізації, що утворило унікальний локальний варіант містобудування. Наочним прикладом таких експериментів є Круглий будинок, пов’язаний із проєктом архітектора Віталія Лаврова. Ця споруда демонструє відхід від стандартних рішень і показує філософію стилю, де незвична пластика фасаду стає прямим наслідком функціональних та соціальних завдань.
Ще елементом просторової композиції району є будинки-пропілеї — два п’ятиповерхові корпуси, які формують вхідну групу до внутрішнього простору кварталу. У них чітко простежується поєднання конструктивістської логіки з елементами класичної традиції. Цей доводить, що архітектура Запоріжжя 1930-х років була динамічним явищем, де сувора функціональність співіснувала з пошуком нових художніх форм.
Трансформація концепції Шостого селища
Історія забудови Шостого селища є наочною ілюстрацією того, як архітектурна спадщина Запоріжжя зафіксувала різкий перелом у радянському містобудуванні 1930-х років. Значущість цього проєкту виходить далеко за межі регіону. Головна цінність, яку має Шосте селище в історії світового модернізму, полягає в синхронності пошуків: у 1920–1930-х роках архітектори в різних куточках світу одночасно шукали розв’язання аналогічних урбаністичних задач. Фахівці намагалися зрозуміти, як ефективно розмістити масове населення в індустріальних центрах, створити доступне й комфортне житло, поєднати житлові блоки із соціальною інфраструктурою та забезпечити території доступом до сонця, повітря й зелені.
Запорізький проєкт виявився одним із наймасштабніших майданчиків для реалізації цих ідей. Дослідники з Urban Forms Center прямо зазначають, що запорізька забудова тієї епохи відображала прогресивні тенденції світового авангарду. Додаткової глибини цій історії додає широкий міжнародний контекст. У 1930-х роках Радянський Союз відвідував Ле Корбюзьє, а тогочасні європейські архітектурні кола уважно стежили за експериментами зі створення нових індустріальних міст. Академічні дослідження соцміст переконливо доводять, що проєкти українського конструктивізму були повноцінною частиною глобального обміну модерністськими ідеями. Порівняння Запоріжжя, школи Баугауз та концепцій Ле Корбюзьє розкриває не факт прямого копіювання, а циркуляцію спільних візій щодо того, яким має бути місто майбутнього.