Запоріжжя зазвичай асоціюється з козацькою добою Хортиці або масштабними промисловими будівлями протилежних берегів Дніпра, проте його архітектурна обличчя охоплює значно ширший часовий спектр. У другій половині XX століття міський ландшафт збагатився виразними об’єктами пізнього модернізму, де монументальні форми з оголеного бетону гармонійно поєднувалися з барвистими монументальними панно. Бруталістські споруди цього періоду — від громадських палаців культури до адміністративних комплексів — відображали прагнення епохи до функціональності, масштабу та відкритого конструктивізму. Журнал zaporizhzhia-future.com.ua розповідає про важливий пласт модерної культурної ідентичності Запоріжжя.
Архітектура майбутнього: як пізній радянський період переосмислював міський простір Запоріжжя
Міський простір Запоріжжя другої половини XX століття розгортається як грандіозний урбаністичний експеримент, де на зміну надлишковому декору прийшла сувора естетика бетону, скла та чистої геометрії. У період із 1960 по 1980 роки місто стрімко нарощувало житлові масиви й громадські простори, реалізуючи сміливі ідеї пізнього модернізму та бруталізму. Перед нами постає не просто сукупність незвичних будівель, а цілісна візуальна система, що відображає дух індустріального етапу розвитку міста.
- Хвиля запорізького модернізму (1960–1980-ті роки). Центральне місце в цій містобудівній історії посідає пізня хвиля модернізму. Для цього напряму властиві сувора лаконічність форм, висока функціональністьб, сміливі геометричні об’єми та відкрите поєднання бетону, скла й металу.
- Прояви бруталізму. Одним із найвиразніших проявів тогочасного архітектурного пошуку став бруталізм із його фактурними бетонними поверхнями та акцентом на конструктивній основі будівлі, хоча архітектурна палітра міста цим напрямом не вичерпується.
- Масштабні містобудівні трансформації. У цей період Запоріжжя проходило через етап стрімкого зростання: розширювалися промислові зони, виникали нові житлові мікрорайони та зводилися об’єкти культурно-соціального призначення. Замість пишного стилістичного декору архітектори зробили ставку на внутрішню естетику конструкцій — ритміку віконних прорізів, контраст світла й тіні та розмашисті просторові рішення.
- Наукове осмислення в дослідженнях. Масштаб цих перетворень ґрунтовно проаналізовано у праці запорізьких фахівців Михайла Мордовського та Павла Кравчука. У 2024 році в Берліні вийшла їхня англомовна монографія «Total Modernism. Mass Housing and Urbanism in Soviet Zaporizhzhia. 1958–1985», де автори детально висвітлюють, як масове житлове будівництво змінювало топографію міста та щоденний ритм життя його мешканців.
- Цілісний містобудівний експеримент. Пізня модерністська спадщина Запоріжжя є чимось значно більшим, аніж просто набором окремих незвичних будівель. Це цілісний проєкт, що відобразив прагнення матеріалізувати власне бачення майбутнього, де архітектурні пошуки перепліталися зі створенням якісних громадських просторів.
Палаци культури як громадські простори нової епохи
У контексті містобудівного розвитку другої половини XX століття особливе місце посідали палаци культури, які слугували не просто майданчиками для дозвілля, а ключовими осередками формування нового громадського життя. Вони покликані були задовольняти культурні й освітні потреби працівників підприємств та мешканців мікрорайонів, об’єднуючи під одним дахом залу для концертів, творчі студії, бібліотеки та простори для урочистих подій.
- Палац культури «Дніпроспецсталь» (історично — «Жовтневий»). Відкритий у 1977 році, він одразу став центральним елементом культурної інфраструктури Запоріжжя. Особливу цінність має історія первісного проєктування: за задумом архітекторів, прилеглу територію мав прикрашати басейн і скульптурна група зі сталеваром та трьома граціями, що демонструвало прагнення до ансамблевої забудови та комплексного впорядкування простору.
- Палац культури «Будівельників». Не менш виразний приклад тогочасного спрямування, який гармонійно доповнював соціокультурне середовище міста. Подібні об’єкти демонструють, як модернізм у Запоріжжі органічно поєднував монументальні архітектурні форми із задачами соціальної адаптації та якісної організації дозвілля містян.
Експерименти з формою та монументальна мозаїка
Модерністська спадщина Запоріжжя виходить далеко за межі громадських палаців чи житлових масивів, охоплюючи масштабні твори монументально-декоративного мистецтва. У 1960–1980-х роках фасади та інтер’єри міських будівель масово оздоблювали смальтовими панно, які художньо осмислювали теми праці, науки, космосу, підкорення природи та науково-технічного прогресу. Вони перетворювали утилітарну архітектуру на відкриті галереї для щоденного споглядання.
- Мозаїка на будівлі Головпоштамту (присвята Дніпрогесу). Масштабне панно на фасадній частині відсилає до теми підкорення стихії та епопеї будівництва Дніпровської ГЕС за мотивами твору «Війна з Дніпром». Завдяки розслідуванню та дослідницькій роботі проєкту «Крихка спадщина» у 2023 році було виправлено давню помилкову атрибуцію та документально підтверджено справжнього автора — видатного художника-монументаліста Олексія Конопелька (учня відомого живописця Олександра Купріна). У 2019 році завдяки швидкому суспільному розголосу та активній позиції містян мозаїку вдалося врятувати від знищення та закриття масштабним рекламним банером.
- Мозаїчне панно «Радянська Україна» (або інші знакові міські панно). Сюжет та контекст: Яскравий зразок монументальної пропаганди та художнього синтезу архітектури з народними чи індустріальними мотивами, що часто зустрічався на торцях великих житлових будинків та адміністративних споруд. Створені переважно у 1970–1980-х роках силами місцевих художників-монументалістів Запорізького художньо-виробничого комбінату (зокрема, із залученням таких майстрів, як Григорій Синиця та його школа, що активно розвивали колорит та монументальну пластику регіону).
- Мозаїчне панно кафе «Марічка» (1965). Автор:ом панно є Леонід Орленко. Художник створив глибоку за атмосферою композицію під враженням від драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Йому вдалося майстерно поєднати традиційні мотиви українського народного мистецтва з геометризованими формами й лаконічністю авангарду.
- Панно «Українські народні мотиви» на фасаді кафе «Сніжинка» (1969). мозаїка була створена Олександром Троценко. Композиція складалася з трьох сюжетних частин — дівчат у традиційному вбранні, козака верхи на коні та величного оленя біля водойми. Панно, виконане з мозаїки та керамічної плитки, прикрашало міський простір до 2013 року.
- Вітраж-триптих «Життя: Металурги, Бандурист, Хіміки» (1972–1974) у ПК «Титан». Григорій Соколенко створив цю унікальну монументальну композицію з литого скла та бетону. Цей виразний зразок синтезу архітектури та скла яскраво доповнює панораму запорізького монументального мистецтва, демонструючи технічне та тематичне розмаїття епохи.
Головна ідея всіх цих творів — вийти за межі утилітарності й сформувати цілісне художнє середовище, що візуалізувало уявлення про успішне майбутнє. Водночас через відсутність повного державного каталогу, охоронних статусів та загрозу «утеплення» фасадів мозаїки та модерністські об’єкти Запоріжжя залишаються надзвичайно вразливими й гостро потребують системного фіксування, наукової атрибуції та захисту.
Торговельна інфраструктура як частина нового центру та виклики збереження спадщини
Пізній модернізм виходив далеко за межі зведення житлових масивів чи палаців культури — він кардинально трансформував архітектуру повсякденного вжитку. Яскравим прикладом такої містобудівної інтеграції став універмаг «Україна», який у другій половині XX століття сформував новий торгівельний та громадський осередок Запоріжжя. Архітектура подібних об’єктів підпорядковувалася суворій логіці функціоналізму: великі просторові об’єми, простота конструкцій, місткість та максимальна зручність для пішохідних та транспортних потоків. Проєктувальники розглядали торгівельні заклади не як окремі будівлі, а як невіддільну частину масштабного перетворення міста, що поєднувала житло, транспортні артерії та простори відпочинку.
У 2020-х роках ця архітектурно-мистецька спадщина опинилася перед серйозними викликами. Через утилітарне сприйняття споруди та монументальні панно другої половини XX століття нерідко хаотично перебудовують, закривають рекламними банерами, стихійно утеплюють або облицьовують сучасними матеріалами, що призводить до незворотної втрати автентичних деталей і смальтових мозаїк. Комплексна охорона цих об’єктів потребує ретельної архівно-дослідницької роботи: від атрибуції авторів і точних дати будівництва до фіксації оригінальних креслень. Важливу основу для цього процесу вже створили місцеві історики, архітектори та активісти, а також цифрові ініціативи, зокрема платформа «Запорізька спадщина» та матеріали Музею архітектури Запоріжжя, які допомагають досліджувати й зберігати оригінальне обличчя будівель.
Модернізм у Запоріжжі — це не просто бетоновані фасади чи барвиста смальта, а унікальне матеріальне свідчення того, як місто шукало власну ідентичність і візуалізувало майбутнє. Щоб роздивитися цю історію, містянам і дослідникам іноді достатньо лише уважніше поглянути на споруди, повз які вони проходять щодня.