Кожен район Запоріжжя має свої відмінні риси, знамениті історичні віхи, здатний привнести багато нового та унікального у загальноміську скарбничку корисних знань. Це повною мірою стосується як тих районів, що знаходяться у географічному центрі міста, так і тих, що розташувалися на периферії. І одним із найвідоміших, найцікавіших і навіть у чомусь унікальних районів буде, без сумніву, Заводський – або, як його називають самі жителі міста, Павло-Кічкас. Далі – на zaporizhzhia-future.com.ua
Клондайк для істориків
Справа в тому, що Заводський район, по-перше, зосереджує в собі багато з того, по чому пізнають саме Запоріжжя – тобто заводів. Справді, наше місто – це грандіозний індустріально-промисловий хаб, який виробляє продукцію на світові ринки та добре відомий за кордоном. А по-друге (і цей аспект буде дуже цікавою інформацією для істориків і всіх, хто має до них відношення), саме з територією Павло-Кічкаса пов’язують перші згадки як про поселення на місці сучасного Запоріжжя, так і перші грандіозні переправи античності, інженерні споруди, битви і таємниці жителів минулих століть (зокрема, існує припущення, що саме на цих берегах загинув у бою один із знаменитих київських князів). І все це він – багатоликий і завжди різний Заводський район.
З чого все починалося
Офіційні джерела повідомляють про те, що Заводський район Запоріжжя досить молодий – він був утворений у 1969 році. Таким чином, він у рази молодший за своїх “старших братів” – Олександрівського та Вознесенівського районів, які навіть за суто офіційними мірками перевищують його вік на кілька десятиліть. Однак згадки про ту місцевість, яку ми зараз називаємо Павло-Кічкасом, можна зустріти у багатьох стародавніх трактатів з бездоганною репутацією в істориків та археологів. Так, наприклад, за результатами археологічних розкопок можна зробити безальтернативний висновок про те, що на території нинішнього Кічкаса знаходилися поселення скіфів, сарматів, а також представників кількох інших племен. Причому вони датуються кількома століттями до нашої ери. Очевидно, ця територія користувалася популярністю через близькість до води та можливість переправитися на інший берег річки. До речі, саме ця ключова особливість Кічкаса виділена як основна перевага місцевості у праці одного з візантійських правителів, що датується десятим століттям нашої ери. Можна також виявити у профільній літературі також згадки про кілька язичницьких святилищ, які були розміщені на території нинішнього Павло-Кічкаса, але, на жаль, повністю зруйновані під час будівництва греблі ДніпроГЕС внаслідок затоплення територій. Кілька століть пізніше тут затишно розмістилася козацька верф, зі стапелів якої сходили ті самі судна, що наводили жах на турків і татар, а трохи пізніше – і редути для її захисту.
Згодом не один з шанованих, іменитих і багатих людей отримав свій маєток саме на Павло-Кічкасі, і серед них – граф Потьомкін – той самий, на честь якого район отримав першу частину своєї назви.
На території нинішнього Заводського району Запоріжжя компактно проживали громади німців-менонітів (тих самих, які переселилися на ці землі на запрошення імператриці), а також розміщувалося досить багатолюдне село під назвою Кічкас. Їхнє утворення датується другою половиною вісімнадцятого століття.
Проривний проект
Не слід також забувати про те, що до того, як на Дніпрі було збудовано ДніпроГЕС, дев’ять високих порогів перекривали шлях сміливцям, які бажали по воді дістатися кудись. Саме в районі нинішнього Заводського району стояли переправи: одна з них була відома з давніх-давен (у прямому сенсі була частиною шляху “з варяг у греки”), а багато подальших були багато в чому унікальні і неповторні. Наприклад, можна говорити про Кічкаський міст, який з’єднав два береги річки і став культовою подією часів старого Олександрівська (на місці якого, як відомо, стоїть сучасне місто Запоріжжя). На зорі двадцятого століття величезний двоповерховий міст за проектом російського інженера було поставлено та запущено в експлуатацію. Його особливостями були двоповерхова конструкція та наявність на верхньому поверсі залізничного полотна для руху потягів (не забуватимемо про те, що Олександрівськ служив важливим транспортувальним вузлом для перевезення хліба). Мосту судилося пережити справжній блокбастер з власною участю (його підривали під час битв Громадянської війни, а потім реконструювали). Він простояв трохи менше трьох десятків років і був демонтований через непотрібність: у місті починався Дніпробуд.
Масове заселення
Друге дихання цей район міста отримав уже за радянських часів, у зв’язку з масованим та швидким будівництвом безлічі найрізноманітніших промислових підприємств. Як відомо, на кожному підприємстві повинні бути працівники, і багатьох із них намагалися забезпечити житлом у безпосередній близькості від робочого місця. Так виникали цілі квартали (у тому числі й баракового типу – такі споруди планувалися, як тимчасові, і їх треба було знести, щоб переселити людей у капітальне житло). Навколо житлових будинків швидко зводилася інфраструктура: ринки, універмаги, школи та дитячі садки, поліклініки, лікарня, палаци культури, магазини, парки та сквери, транспортні розв’язки та інші елементи благоустрою. Цей процес розпочався наприкінці тридцятих років минулого століття, і вийшов на свій історичний максимум у сімдесятих – саме тоді було зафіксовано своєрідний рекорд за кількістю населення Заводського району: там проживало понад сімдесят тисяч жителів.
Заводські труби
“Родзинкою”, хоч і не завжди приємною, для Заводського району є його промислова зона. Незважаючи на те, що багато заводів вже закрилися та перестали функціонувати, інші ще продовжують активно працювати. Жителі району активно скаржаться на загазованість, смог у повітрі, а також неможливість відчинити вікна у квартирі для провітрювання.
На території Заводського району працюють такі найбільш відомі промислові підприємства, як Запоріжсталь, Дніпроспецсталь, Запорізький феросплавний завод, Укрграфіт, Титано-магнієвий комбінат, Кремнійполімер, Склофлюс, Запорізький коксохімічний завод, завод електротехнічних виробів, Запорізький алюмінієвий комбінат, Запоріжвогнетрив та кілька підприємств поменше. Деякі з них перебувають у процесі ліквідації, тоді як інші переживають відносно спокійні часи.
