Всі запоріжці, напевно, неодноразово чули про користь санаторно-курортного лікування, яке пройдено десь на Блакитному Березі, в Альпах, невеликих німецьких селах або біля підніжжя Карпат. Проте мало хто знає, насправді, що і наше місто деякий час тому могло похвалитися одним із найвідоміших і найрезультативніших санаторіїв у всій Російській імперії. Йдеться про ті дореволюційні часи, коли Запоріжжя як такого на карті не було – натомість існувало лише повітове містечко Олександрівськ із мінімальною промисловістю, не надто значним населенням, а також відсутністю якісних комунікацій. Проте все тече, все змінюється, і в наш час городянам уже не доводиться переживати через відсутність деяких благ цивілізації. А ось санаторію таки вже немає. Проте нам чимало відомо про його долю. Далі – на zaporizhzhia-future.com.ua
З чого починався курорт
Курорт під назвою Олександрабад з’явився в Олександрівську (вірніше, зовсім поруч із ним, за сучасними мірками лише кілька кілометрів розділяли місто та рекреаційну зону) у 1904 році. Його творцем вважається промисловець на прізвище Віллер. Однак довго володіти санаторієм йому було чи не цікаво, чи не актуально. Незважаючи на те, що незабаром після урочистого відкриття санаторій стає сімейним підприємством братів Віллерів, а його популярність починає розростатися в геометричній прогресії, санаторій змінює господарів і стає власністю промисловця-мукомола Нібура. Того самого, який мав млини по всій території сучасної Запорізької області.
Місце, в якому розташовувався санаторій “Олександрабад”, чимало здивувало б будь-якого корінного мешканця Запоріжжя. Справа в тому, що знаходився він якраз у тому самому місці, де зараз стоять споруди річкового порту – навпроти Правобережного пляжу, неподалік Дніпрогесу. Ми звикли до приголомшливого урбаністичного пейзажу на цьому самому місці, до заводських труб, що димляться, до гуркоту і кіптяви, до безрозмірних барж з вугіллям і залізною рудою, які підходять в порт на розвантаження або бункерування – і тому не уявляємо собі, як тут можна заснувати курортний рай загальнодержавного масштабу, та ще й із міжнародним ім’ям.
Лікування та відпочинок
Під керівництвом мірошника санаторій став дуже швидко та продуктивно розвиватися. Оздоровлення жителів Олександрівська, Катеринослава, а також інших, значно віддаленіших звідси міст, проходило “на відмінно”. Причому варто помітити той факт, що приїжджали до Олександрабаду на лікування навіть з-за кордону!
Арсенал лікувальних заходів у будь-якому санаторії на той час не відрізнявся різноманітністю, до якої звикли ми. Але все ж таки для початку двадцятого століття використовувався дуже непоганий спектр можливостей впливу на організм людини. Показаннями до проходження лікування в санаторії “Олександрабад” вважалися подагра та інші порушення обміну речовин, мігрені, стан після перенесених хвороб верхніх та нижніх дихальних шляхів, недокрів’я (тобто анемія), жіночі хвороби, проблеми з опорно-руховим апаратом, серцево-судинною та травною системою. При цьому рекомендована тривалість лікування багаторазово перевищувала ту, до якої звикли і ми, та інші наші сучасники: українці зазвичай їздять у санаторії на термін, що рідко перевищує три тижні, у той самий час, як олександрівці та інші клієнти “Олександрабада” проходили лікування протягом довгих чотирьох, а то й восьми тижнів!
Ціна питання
Вартість проходження курсу санаторно-курортного лікування в “Олександрабаді” була не просто високою, а в повному розумінні цього слова захмарною. Так, за інформацією з періодичної преси тих часів і рекламної продукції самого санаторію, один тиждень перебування на повному пансіоні в Олександрабаді коштував від двадцяти до п’ятдесяти рублів! Для порівняння: кілограм парного м’яса відмінної якості коштував на олександрівському ринку цього п’ятдесят копійок, відро води-чверть копійки, а на двадцять рублів на місяць в Олександрівську могла прожити ціла сім’я (хоча для цього їм і довелося б відмовити собі в якихось насолодах) . На п’ятдесят карбованців можна було жити протягом місяця, не відмовляючи собі практично ні в чому. Тому, враховуючи рекомендовану тривалість курсу лікування, перебування в санаторії “Олександрабад” було доступне тільки добре забезпеченим клієнтам.
Благоустрій території
Безумовно, така вартість перебування в санаторії повністю виправдовувалася якістю лікування та тим комфортом, який чекав на пацієнтів. Насамперед, не зайвим буде сказати, що на території санаторію розміщувався як капітальний корпус, так і невеликі літні будиночки. Всі споруди опалювалися (що дозволяло санаторію працювати цілий рік), мали каналізацію, водогін та, звичайно ж, електропостачання. На останніх трьох інфраструктурних перевагах санаторію слід зупинитися докладніше, оскільки це для сучасного запоріжця вони звичні з народження, а ось для мешканця Олександрівська були скоріше дивиною, ніж частиною повсякденного життя. Досить лише сказати, що більшість будинків у самому Олександрівську (крім хіба що фешенебельного центру та будівлі міської управи) були електрифіковані та забезпечені власним водопроводом, не кажучи вже про опалення та каналізацію.
Гурманам присвячується
Харчування у санаторії “Олександрабад” було чотириразовим, повноцінним та збалансованим. Відпочивальникам пропонували м’ясні та рибні страви, свіжі фрукти та овочі за сезоном, була також можливість харчуватися зі зниженою калорійністю (для тих, хто страждав на надмірну вагу), на дієтичному або вегетаріанському столі. Як бачимо, смакові переваги клієнтів були враховані повністю – анітрохи не менше, ніж у наші дні.
Що стосується методів лікування, то основним і головним (як і в більшості аналогічних санаторіїв у всьому світі) визнавався клімат. М’які та помірні зими при ненав’язливо спекотному літі, близькість цілющого повітря Хортиці, річкова пристань з водою, яка смикалася брижами від легкого вітру – все це сприяло покращенню стану здоров’я. А якщо додати до цього ще й сонячні ванни, то картина виходить чудовою. У процедурних кабінетах клієнтам санаторію пропонували водолікування, масаж, вплив цілющою силою легкого електроструму, а також сон на свіжому повітрі в будь-яку пору року.
Час завжди бере своє. Ось і корпуси “Олександрабада” виявилися частково зруйнованими під час Громадянської війни, а частково затопленими за часів Дніпробуду. Але люди все одно пам’ятають про цей санаторій.
