Ми звикли до усвідомлення того, що наше місто Запоріжжя – це великий і дуже розвинений у всіх відносинах індустріальний центр з усіма наслідками, що випливають звідси. Тут представлені найсучасніші досягнення у галузі промисловості, медицини, освіти, культури та інших галузей людського життя. Тут є все необхідне для комфортного існування, а розвинена інфраструктура не відрізняється від такої в інших великих містах країни. У найкращі періоди свого існування Запоріжжю навіть вдавалося подолати позначку в один мільйон людей, які постійно проживають тут (не плутати з офіційно зареєстрованими). Однак, так було не завжди. Лише якихось сто років тому місто виглядало зовсім по-іншому, і зовсім не являло собою чогось грандіозного. zaporizhzhia-future.com.ua
Від старої фортеці
Так, загальновідомим у наш час фактом є правонаступність сучасного Запоріжжя та невеликого повітового містечка під назвою Олександрівськ. У 2021 році виповнилося рівно сто років з того моменту, як Олександрівськ перестав існувати офіційно і став називатися по-іншому. Новою його назвою стало саме всім нам на сьогодні звичне Запоріжжя.
Разом з тим, зі зміною назви у житті городян практично нічого не змінилося. Місто, як і раніше, було невелике територіально і не дуже розвинене культурно. Втім, незважаючи на це, з приходом до влади більшовиків почали поступово розвиватися соціальні інститути на кшталт загальнодоступної освіти та загальної охорони здоров’я (до цього моменту і лікарні, і школи, і гімназії, і навіть якийсь прообраз університету в Олександрівську існували і активно діяли, проте старт масового їх розвитку та виходу новий рівень було дано саме на початку двадцятих років минулого століття). Поступово ускладнювалися інженерні комунікації, які були збудовані ще за царизму, і в Запоріжжі побільшало електрифікованих будинків. Також розвивалася система водопроводу та каналізації (нинішній Олександрівський район ще зберігає у районі площі Свободи старі будівлі водонапірної вежі та електростанції).
Будинки та будівлі
Архітектурно місто ще не встигає змінитись. Ті капітальні та надійні будівлі, які були закладені та збудовані за часів Російської імперії, продовжують служити запоріжцям. Так, наприклад, у будинку пологового притулку Генріха Бера продовжують функціонувати, крім акушерського, хірургічне та офтальмологічне відділення лікарні, а ось будівля земської лікарні, побудована всього лише за кілька років до революції, отримує нову назву і стає Першою Радянською, а потім, ще кілька років потому, Запорізькою окружною.
У колишніх прибуткових будинках та приміщеннях гімназій розташовуються державні органи новоствореної країни. Багато запоріжців отримують роботу у місті чи його околицях.
Наслідки революції та війни
Поступово розвивається значення Запоріжжя як найважливішого транспортного вузла. У зв’язку з цим активно ведеться будівництво нових гілок залізниці та автомобільних доріг. Активно відновлюється також Кічкаський міст (капітальна залізнична переправа, яка була підірвана більшовиками у 1920 році під час бойового зіткнення з представниками Білого руху). Цей міст проіснує ще кілька років і буде розібраний під час підготовки до Дніпробуду. Натомість незабаром береги Дніпра прикрасять так звані мости Стрелецького. Повноцінне відновлення транспортного сполучення було дуже важливим, адже йшло активне відновлення міста після численних і досить кривавих зіткнень представників двох ворогуючих армій. Відновлювали довоєнні обсяги виробництва запорізькі заводи (ні, не ті, які звичні для ока сучасних жителів міста, а ті, які функціонували в ньому на момент початку минулого століття). До наших днів благополучно дожив у цілості та безпеці лише один-єдиний завод з тих часів. Тоді він не мав власної назви та від інших побратимів відрізнявся лише номером три. Виробничим профілем підприємства значилися сільськогосподарські машини (величезна потреба у таких механізмах була зумовлена особливостями розташування міста). На честь Паризької Комуни завод дещо пізніше отримав назву “Комунар”, а в сучасному місті його знають і люблять як “АвтоЗАЗ”.
Дніпробуд і всі-всі-всі
Проте ці зміни були лише підготовкою до змін більш ґрунтовних. Таким, завдяки яким Запоріжжю вдалося надовго вписати себе в історію світової енергетики. Адже через кілька років на скелястих берегах Дніпра було розпочато так званий Дніпробуд. В результаті його на світ з’явилася найбільша на той час гребля Дніпрогесу. Окрім можливості поєднати береги річки в одне ціле і таким чином значно розширити територію міста, ДніпроГЕС відіграв найважливішу роль як у становленні всієї радянської важкої промисловості, так і подальшому розвитку Запоріжжя. Саме завдяки величезній кількості дешевої електроенергії змогли зрости у Запоріжжі гігантські труби знайомих нам усім заводів: Дніпроспецсталі, Запоріжсталі, Титано-магнієвого комбінату, Коксохімічного заводу, Склофлюсу, Феросплавного заводу, Укрграфіту та багатьох інших.
Сприяв Дніпробуд також відчутному притоку робочої сили (а отже – і населення) до молодого міста. Активно почало вестись будівництво в так званій “новій” частині міста – у наші дні цей район відомий як Вознесенівський.
Архітектурна “перлина”
Своєрідною “родзинкою” Вознесенівського району є Шосте робоче селище. Воно відоме своєю примітною та незвичайною архітектурою. На території Шостого селища можна розшукати будинки з ліпниною, будинки з шашечками, будинок круглий, будинок з колонами, а також знамениті “запорізькі вежі” зі шпилями та підсвічуванням (між іншим, вони також є житловими будинками!). Приблизно в цей час зводяться також культурно-громадські будинки вздовж сучасного Соборного проспекту, будуються перші житлові малоповерхові будинки, активно розвивається суспільне життя. Величезна кількість простих робітників з-поміж тих, хто прибув будувати греблю ДніпроГЕСу з усієї території Радянського Союзу, залишилася в місті, обзавелася сім’ями і стала новим поколінням запоріжців. І це не дивно, адже на це будівництво спеціально запрошували молодь.
Тим часом “нова” частина міста активно будувалася і рухалася на зближення зі “старою”. Проте мине ще деякий час до того, як Запоріжжя стане єдиним.
