Скандали в маршрутних таксі міста давно вже стали для запорожців і гостей обласного центру звичним «елементом пейзажу». Пенсіонери, багатодітні сім’ї, чорнобильці, учасники АТО та інші пільгові категорії навіть виробили для себе своєрідну «систему поведінки» в громадському транспорті, щоб мінімізувати вплив праведного водійського гніву на себе особисто та інших пасажирів (наприклад, на кінцевих будь-якого маршруту ви побачите дві окремі черги – для пільговиків і основну, що складається з платоспроможних громадян), пише zaporizhzhia-future.com.ua.
Війна світів
У ракурсі суспільної уваги постійно виявляються ті чи інші ситуації, де пасажири протистоять водієві. За дуже незначним винятком, усі вони стосуються права на пільговий, тобто безкоштовний, проїзд в громадському транспорті. Ця тема настільки непроста і дискусійна, що вести розмову спокійно виходить далеко не у всіх учасників конфлікту, слідує перехід на особистості і далі до рукоприкладства. Напевно, ще на слуху нещодавня бійка, що відбулася в салоні міського автобуса між пасажиркою, яка не оплатила проїзд за себе і свою дитину, і двома контролершами міського транспорту. Найдивовижніше, що ні в цьому, ні в десятку схожих випадків, не слідує ніяких правових розглядів, хто правий, хто винен, і не дається ніяка юридична оцінка діям, перш за все, посадових осіб, до яких в даній ситуації з повним правом можна зарахувати контролерів.
Шляхи вирішення
Врегулювати масовий конфлікт, що розгорається в суспільстві, можна було б цілком законним шляхом. Ще в каденцію минулого президента був прийнятий закон, що дозволяє місцевій владі в разі потреби просто монетизувати абсолютно всі пільги. Тобто той правовий механізм, який діє зараз в сфері надання комунальних послуг, може бути за рішенням місцевих рад в будь-який момент поширений на всіх пільговиків, які проживають на даній території, в сфері оплати проїзду в громадському транспорті. Причому реакція суспільства на ці можливі нововведення ще тоді, кілька років тому, була діаметрально протилежна. Деякі захоплювалися таким простим і зрозумілим механізмом усунення сварок і чвар, які доводиться спостерігати в тому чи іншому вигляді чи не щодня. Кожен пасажир, який заходить в маршрутку, зобов’язаний оплатити проїзд – і крапка, а необхідні для цього кошти він отримає від держави в установленому порядку. По інший бік барикад люди, які піднімають питання явної недостатності запропонованих державою коштів для повноцінного покриття потреб громадян в пересуванні. Особливо яскраво це проявляється в великих містах, таких, як Запоріжжя, Київ, Дніпро, Одеса, Харків і багато інших, – де для подорожі «з точки А в точку Б» потрібно змінити два-три види транспорту. Таким пасажирам, безумовно, невигідна монетизація пільг на проїзд.
Без монетизації
Мабуть, з цієї останньої категорією громадян повністю солідарна і запорізька влада. Пільги за станом на початок березня 2020 року монетизовані не були, і навіть питання такого на порядку денному не стоїть. Однак міська влада із завзятістю, гідною кращого застосування, відмовляється розбиратися в тому, що відбувається в маршрутковому господарстві, а це – неподобство. А варто було б, оскільки саме вона виступає стороною конфлікту, не компенсуючи перевізникам кошти на перевезення пільгових категорій пасажирів в повному обсязі, не контролюючи розподіл і використання коштів в тих випадках, коли перерахування все-таки були, і не виступаючи з роз’ясненнями для самих пасажирів- пільговиків на публічному полі.
Слово закону
Пояснимо по порядку. Згідно із законом, безумовно, всі пільговики мають право на безкоштовний проїзд. Однак закон також передбачає компенсацію для перевізника, яка спрямована на те, щоб він не собі в збиток цих пільговиків возив. Оскільки в Запоріжжі майже в 100% випадків немає адекватної оцінки пасажиропотоку, а всіх бажаючих їхати в маршрутці не забезпечують квитками, то встановити, скільки точно проїхало пасажирів пільгових категорій за конкретний рейс в окремо взятій маршрутці, неможливо. Цим із задоволенням і до взаємної вигоди користуються обидві сторони: одні нараховують і дають настільки мало, наскільки можливо, інші мовчать і не обурюються, оскільки інакше зажадають документи і дадуть ще менше, а то й зовсім нічого, адже не існує ні калькуляцій, ні реальної нормативки а цій сфері. Як завжди, «крайніми і винуватими» залишаються ті, кому треба їхати і ті, кому належить везти. Одні не можуть або не хочуть оплачувати те, що за законом їм повинно бути надано безкоштовно, іншим ніхто не зменшував денну суму, яку потрібно віддати в руки так званому «хазяїну» (мається на увазі перевізник, або власник транспортного засобу). Возити пільговиків без обмежень водії не можуть, оскільки в такому випадку до них не сядуть платоспроможні пасажири, і вони не зможуть виконати план. Відмовляти, по ідеї, не можуть теж, адже це порушення закону. Розрубати цей Гордіїв вузол можна було б або жорсткою розмовою з перевізниками з приводу стягнення коштів з водіїв і прозорості нарахування компенсацій за перевезення пільгових пасажирів, або згадана вже монетизація пільг, коли кожен отримає на руки належну йому суму і зможе самостійно нею розпоряджатися.
Як і слід було очікувати, останній варіант викликає стійке неприйняття у міської влади. І з цілком зрозумілих причин: більше не вийде кулуарно вирішувати питання з перевізниками, а необхідно буде знайти і видати людям живі гроші.
А скоро вибори!
У період передвиборної агітації перед тим, як зайняти крісло міського голови, Володимир Буряк називав наведення порядку в транспортному господарстві одним з пріоритетних напрямків своєї майбутньої роботи. Зараз, коли термін каденції добігає кінця і незабаром почнеться нова виборча кампанія, хотілося б, щоб градоначальник про це згадав і доклав усіх зусиль до виконання давньої обіцянки. А також незайвим для нього було б навести повний порядок в сфері перевезень та розірвати договори з тими компаніями, які не дотримуються графіку руху (великий привіт маршруту №36 від всіх жителів Бабурки) і тих, через чиїх водіїв гинуть люди (згадайте недавній випадок в Шевченківському мікрорайоні).
