Про те, чи мають предмети старовини якусь естетичну цінність, можна сперечатися нескінченно довго. Безумовно, навіть цінність історична – вельми спірна часом категорія, а вже ціна художня – і поготів. Обидві точки зору регулярно знаходять своїх відданих шанувальників – на світі вистачає і тих, хто цінує надбання минулих часів, і тих, хто вважає їх непотрібним елементом в сучасному пейзажі. Далі на zaporizhzhia-future.
Цінуй те, що маєш
Однак всі ці міркування хороші рівно до того моменту, поки мова не заходить про цілком матеріальні, а головне – дуже дорогі і в повній мірі затребувані цінності, які дісталися нам від тих, хто їх колись побудував. Адже так вже вийшло, що місто Запоріжжя з усіма його статусами (обласний центр, як-не-як) і виробничими потужностями (чорна та кольорова металургія, машинобудування, авіабудування, легка промисловість і багато-багато іншого) виявилося не в змозі підтримувати в гідному вигляді деякі об’єкти на своїй території. «Вишенькою на торті» є той факт, що своєрідним епіцентром розрухи виявився острів Хортиця – «перлина Дніпра», який має чималу історичну цінність сам по собі.
Історичний екскурс
Освоєння території сучасної Хортиці почалося ще дуже давно – в епоху неоліту, приблизно в третьому тисячолітті до нашої ери. Про це переконливо свідчать знахідки археологів і результати їх досліджень. Протягом століть тут знаходили свій притулок представники найрізноманітніших культур: скіфські племена, київські князі, вільне козацтво з його славними ватажками і князі Російської імперії – всі вони в різний час користувалися перевагами Хортиці.
У новій історії острів теж має чимале значення. За радянських часів його активно використовували і як місце рекреації дорослих і дітей, і як культурний об’єкт, і як полігон для численних історичних досліджень.
Потрібне підприємство
Крім величезної користі в історичному плані (чого варті лише найвідоміші зі знайдених на Хортиці артефактів – поховання бронзового століття, мечі, що датуються десятим століттям, козацька чайка з сімнадцятого століття), острів ніс на собі цілком виразний практичний сенс. Оскільки природа Хортиці безмірно підходила до експериментів над флорою і фауною, а поруч, практично під боком, знаходилося невичерпне джерело електричної енергії (ДніпроГЕС), а також більш ніж значна кількість проточної води – сама річка, було прийнято рішення налагодити тут дослідний майданчик і запросити фахівців з тваринництва. Результати досліджень вчених повинні були лягти в основу раціоналізаторських рішень в цій галузі на території всього тодішнього Союзу. Таким чином, за рік до війни і був побудований Центральний інститут механізації та електрифікації тваринництва. Завдання перед ним стояли, як бачимо, без перебільшення грандіозні. Коштів для їх досягнення теж було в надлишку – інститут мав у своєму розпорядженні як адміністративну будівлю, так і дослідні ферми, поля, сади, кращих фахівців в галузі тваринництва.
Але цей заклад не змогло пережити кризових дев’яностих років і поступово, після ряду реорганізацій кануло в Лету. А ось будівля – залишилося.
Нічия будівля
Як виявилося, приміщення, розташоване в самому вигідному і потрібному місці на острові, так і не знайшло свого господаря – воно виявилося просто нікому не потрібним. Спочатку передбачалося, що будівля стане одним з об’єктів національного заповідника, але документи для передачі так і не були оформлені. Незважаючи на те, що будівля багато років пустує, вона ще досить непогано збереглася (якщо, звичайно, враховувати тільки стан капітальних несучих конструкцій, а не численні графіті, які зараз «прикрашають» її стіни, і вибиті вікна). Побудована вона в дуже претенцезіозному стилі, талановито прикрашена колонами при входах, ліпниною і маскаронами, навколо розташовується колись дуже доглянутий, а зараз повністю занедбаний парк, в якому ще вгадуються сліди колишньої розкоші. Тепер територія колишнього ЦІМЕЖа стала об’єктом паломництва представників в гіршому випадку різних неформалів і інших субкультур, а в кращому – молодят, яким хочеться роздобути кілька знімків в атмосфері затонулої, але піднятої з глибин Атлантиди. Руїни паркових сходів в наш час дуже мальовничо обплетені кучерявими рослинами, і створюють атмосферу таємниці і декадансу.
Неподалік від сходів розташована стилізована під античність ротонда з ще поки цілими колонами. Пейзаж навколо неї нагадує джунглі через пару століть після відходу цивілізації, а тому користується неабиякою популярністю у місцевих фотографів. Як правило, тут проходять весільні зйомки, а також стилізовані «під старовину» фотосесії. Деякий час тому була зроблена спроба реконструкції цього місця, але вона, на жаль, вийшла зовсім невдалою – оновлені об’єкти повернулися до свого первісного вигляду через кілька місяців після проведення робіт.
На руїнах
Фахівці стверджують, що рано чи пізно «запас міцності» старої будівлі абсолютно точно вичерпається. І дах, який пережила вже кілька пожеж, впаде вниз. І дуже вдалим збігом обставин буде, якщо до цього моменту там не опиниться відвідувачів. Так що займатися станом будівлі рано чи пізно все-таки доведеться.
Точно те ж саме відноситься і до інших об’єктів колишньої рекреаційної зони острова Хортиця. Наприклад, дитячого табору «Чайка», а також деяким іншим. Складається враження, що місцева влада не надто наполегливо цікавиться долею будівель на Хортиці, які волею долі опинилися в їх розпорядженні. Забуті локації – це, звичайно ж, прекрасний фон для фотознімків винахідливих мешканців Запоріжжя, але розвиток культурного потенціалу острова навряд чи має обмежуватися закинутими руїнами і небезпечними для життя переходами.
Крім того, не слід скидати з рахунків, що місто відчайдушно потребує рекреаційних зон – нових, красивих і, головне, безпечних. А покинута земля в самому серці міста з вельми значною кількістю населення, та ще й така, що перебуває на території «перлини Дніпра» – це вже зовсім якось не по-європейськи і не по-хазяйськи.
