Пам’ятаєте слова старої пісні, тієї, де «Пройду по Абрикосовій, зверну на Виноградную, і на Тінистій вулиці я постою в тіні …». Часи минають, змінюють один одного покоління, якісь події повністю стираються з людської пам’яті, якісь залишаються в ній у вигляді міфів, переказів і легенд, а топоніми (тобто географічні назви) залишаються незмінними протягом довгих десятиліть. Потім, як правило, змінюються і вони, і своїми змінами продовжують писати літопис – історію цієї місцевості і всього, що її оточує. У назвах вулиць, скверів, провулків і парків залишаються цілі епохи, персоналії, події – і всі разом вони творять новітню історію. Історію нових перемог і нових звершень – там, де під ногами сучасників лежать камені минулих подій. Далі на zaporizhzhia-future.
Історія в мініатюрі. Проспект
Долі змінювати топоніми і пов’язувати з ними історію розвитку рідного краю не уникнуло і Запоріжжя. Так, наприклад, багато вулиць тут названі на честь знаменитих особистостей, які жили в цих краях раніше, або ж на честь різноманітних подій, які залишили свій слід в пам’яті людей. Сьогодні познайомимося ближче з цими топонімами і, хто знає, може бути, вони стануть для нас трішки зрозуміліше і ближче? А може бути, і дорожче?
Отже, першим ризикнемо назвати центральний проспект міста. Більшу частину своєї історії Запоріжжя гордо мало проспект імені Володимира Ілліча Леніна, який розкинувся через чотири райони міста і простягнувся на відстань близько тринадцяти кілометрів (разом з греблею ДніпроГЕСу). Проспект став своєрідним орієнтиром і «центром тяжіння» зростаючого мегаполіса, і був відомий кожному його жителю і навіть гостю. Однак мало хто знає, що ще в кінці дев’ятнадцятого – початку двадцятого століття в районі нинішньої вулиці Базарної стояв чудовий Покровський кафедральний собор, в честь якого олександрівці назвали також вулицю – Покровською. Більшовики, – ті, що прийшли до влади, «ефективно подбали» про будівлю і від нього залишилися тільки спогади. У наш час собор був реконструйований і відбудований заново, а вулиця, на якій він стоїть, отримала його назву. Таким чином, в наші дні головний проспект Запоріжжя повернув собі свою споконвічну назва – Соборний. Чи не правда, це досить символічно?
Привіти з Олександрівська
Ще одним «поверненням» на початку двадцять першого століття змогла похвалитися і вулиця Базарна, яка до перейменування в рамках декомунізації носила назву імені Анголенко. Щоб відобразити в новому топонімі саму суть і специфіку місця (а корінні запоріжці напевно пам’ятають, що саме там розташований один з входів на найбільший ринок міста і області), а також нагадати всім, що торгові ряди стояли на цьому самому місці і сто, і двісті років тому, було обрано назву Базарна. На доказ того в районі оновленого пам’ятника Дружбі навіть залишили під скляним куполом фрагменти знайдених випадково льохів якогось олександрівського купця, який торгував там раніше. Таким простим і невигадливим способом вулиця не тільки повернула собі свою споконвічну «суть», а й здобула популярність в рамках всього міста.
Не менш примітна і історія вулиці Олександрівської. Свою сучасну назву вона отримала теж в рамках декомунізації, і знову-таки, в пам’ять про минуле. Вулиця Олександрівська, поряд з вулицею Покровською, вважалися центральними і головними в цьому невеликому повітовому місті, якому було призначено за кілька десятків років перетворитися на потужний промислово-індустріальний центр. Щоб відновити історичну справедливість і зберегти стару назву міста (Олександрівськ), було вирішено дати відповідне ім’я не тільки району, а й одній з вулиць. Так на карті Запоріжжя з’явилася досить довга і красива Олександрівська вулиця.
Всі, хто більш-менш знайомий з історією Запоріжжя, знає, що місто виникло на місці невеликої фортеці. І залишки цього кріпосного валу ще проглядаються в деяких потаємних місцях старої частини міста. Саме завдяки їх наявності отримала свою другу назву і «нове життя» вулиця Фортечна (раніше вулиця імені Грязнова). Пройшовши по Фортечній, можна без особливих зусиль як виявити будови, які датуються позаминулим століттям (зверніть особливу увагу на віконні прорізи, поверховість, ковані елементи і димові труби на двосхилих дахах), а також цегляні стіни, наполовину присипані землею і торішнім листям. Саме з цих стін і починалася колись історія Запоріжжя.
І знову місто-завод
Втім, нова частина міста теж має ряд дуже цікавих і символічних топонімів, на які потрібно неодмінно звернути увагу. Одним з таких цікавих проспектів є проспект Металургів. Спочатку металургія з’явилася в місті після того, як був зведений ДніпроГЕС, і швидко завоювала лідерські позиції. Але до 1956 року такого топоніма просто не існувало, незважаючи на бурхливий розвиток самого металургійного виробництва. Невелика за площею, але зручна транспортна розв’язка неподалік від будмайданчика ДніпроГЕСа й так званого Шостого робочого селища до 1942 року носила назву Ентузіастів (мабуть, натяк був на те, що багато людей добровільно і безкоштовно брали участь в будівельних роботах). У наступні десятиліття проспект послідовно поміняв кілька назв (серед яких – імені Тараса Шевченка та імені Йосипа Сталіна), і вже в другій половині п’ятдесятих років минулого століття знайшов свою справжню і нинішню назву – Металургів. У наші дні на ньому красується стела, виготовлена із зразків всіх тих металів, які коли-небудь виготовлялися в Запоріжжі. І це теж дуже символічно.
Пошана і повага
Продовжуючи тему «професійних» назв вулиць в Запоріжжі, не можна обійти увагою і вулицю Сталеварів. Вона перетинає центральний проспект міста і з’єднує таким чином дві найважливіших транспортних магістралі Запоріжжя – вулицю Перемоги з проспектом Соборним. Названа вона була на честь тих людей, які обрали своєю професією виливок металу. Слід зазначити, що навіть у наш час ця робота пов’язана з труднощами, небезпекою для життя і підірваним здоров’ям. Що вже говорити про ті часи, коли металургія в Запоріжжі тільки розвивалася, і численні сталевари Запоріжсталі, Дніпроспецсталі, Титано-магнієвого комбінату, Коксохімтепломонтажу та інших підприємств в умовах постійно підвищених температур і шкідливих випаровувань створювали сотні тисяч тонн металу, щоб дати його країні. Чи це не справжній подвиг, який увічнив їх і їхню професію в століттях?
