Середа, 27 Жовтня, 2021

Як будували будинки в Запоріжжі 200 років тому

Запоріжжя отримало свою назву на початку двадцятих років минулого століття. До цього моменту населений пункт називався Олександрівськом і виріс на місці старої військової фортеці. У наш час залишки кріпосних споруд ще видно в одному місці міста (в районі вулиці Жуковського), однак від основної маси валів і стін залишилися тільки спогади та художні зображення (адже вали були насипними – із землі). Відомо, що предки запоріжців створили фортецю в формі багатопроменевої зірки – однієї з найбільш підходящих для захисту форм. Вона забезпечувала можливість захисникам Олександрівська і жителям найближчих до укріплень територій залишатися в безпеці вельми тривалий час. Більше на сайті zaporizhzhia-future.com.ua.

Що нам варто дім побудувати

Оскільки з якісними і довговічними будівельними матеріалами в степу традиційно не складалося (тут на було каменю в достатній кількості, адже тут немає гір, тут не було великих запасів дерева, адже лісів не так багато, як хотілося б), використовувати доводилося те, що було , в прямому сенсі, під ногами. Абсолютна більшість будинків на чотирьох вулицях всередині Олександрівської фортеці були глинобитними – тобто збудовані з глини (благо, цього будівельного матеріалу тут було в надлишку). Також повсюдно використовувався саман, як матеріал з більш високими термо- і звукоізоляційними властивості. Однак дерев’яні будинки теж можна було побачити на вулицях, хоча вони і були в меншості. В основному, такі споруди належали заможним родинам.

В якості покрівельного матеріалу будинки Олександрівської фортеці швидше нагадували сільські хатки, адже покриті будинки були в основному соломою або очеретом (благо, Дніпровські плавні були поруч і надавали олександрівцям можливість активно користуватися цим матеріалом).

Проблема комунікацій

Слід зазначити також, що такі звичні нам системи централізованого водопостачання, водовідведення, каналізації та центрального опалення в старому Олександрівську зразка кінця вісімнадцятого – початку дев’ятнадцятого століть були геть відсутні. Це накладало свій вагомий відбиток на суспільне життя, адже ні гасіння пожежі, ні надання допомоги під час повені були неможливі швидко. До речі, саме регулярні затоки весняними повенями території в нинішньому Олександрівському районі (саме там, де спочатку стояла фортеця) змусили будівельників змінити свої плани і влаштуватися заново в районі нинішньої центральної бібліотеки.

Таким чином, ми бачимо, що навіть у вісімнадцятому столітті прогрес цивілізації ще не дуже щільно прийшов в старий Олександрівськ.

Промисловий бум

Було абсолютно очевидно, що разом з втратою військового статусу (а це сталося після закінчення Кримської військової кампанії) місто очікують розруха і запустіння. Однак зростаюче транспортне значення міста дозволило йому “залишатися на плаву” і навіть поступово розростатися. Так, наприклад, вже до кінця дев’ятнадцятого століття в Олександрівську і прилеглих колоніях бурхливо розвивалася промисловість (особливо борошномельна, з виробництва цегли, а також така, що спеціалізується на будівництві сільськогосподарської техніки, в якій дуже потребували аграрії краю). Природно, що в цих умовах, а також у зв’язку з підвищеним попитом серед населення на комфортне (за тими мірками, ясна річ), і якісне житло, стали швидко вдосконалюватися і розвиватися технології будівництва. В принципі, нічого нового олександрівські архітектори не придумали, проте досягнення містобудівників більш розвинених мегаполісів використовували дуже вдало і вдумливо. Так, в місті стали з’являтися багатоповерхові будівлі з цегли місцевого виробництва. Вони мали, як правило, від двох до трьох поверхів (єдиним винятком стало тільки підприємство меноніта Германа Нибура, яке мало в висоту п’ять поверхів – це був найбільший млин регіону). Ці будинки мали вбудовані каміни (їх димові труби досі видно на дахах – вже в нашому двадцять першому столітті). Поступово розвивалася система водоводу (так, наприклад, старовинна водонапірна вежа досі радує око в Олександрівському районі). Удосконалився устрій органів міської влади та з’явився транспорт.

Новий устрій

Що стосується будинків Олександрівська, то разом з появою багатоповерховості відбувалися й інші зміни. Так, наприклад, відтепер майже всі будинки, побудовані на його вулицях, несли на собі чіткий відбиток стильової приналежності до модерну. Він виражався в таких яскравих деталях, які до сих пір притягують до себе увагу запоріжців і випадкових туристів в Олександрівському районі: ковані решітки балконів, незвичайне оформлення вікон (цегляна окантовка навколо стрілчастих отворів), багато найрізноманітнішої ліпнини як на фасаді, під дахом, так і над дверима, колони і портики “під старовину”, маскарони, деякі будівлі можуть навіть похвалитися власним куполом (як, скажімо, будинок міської ради, в якому зараз приймає зацікавлених відвідувачів Запорізький обласний краєзнавчий музей). Суворо кажучи, всі ці елементи декору швидше нагадують псевдокласицизм, але старому Олександрівську вони були не указ. Одна за одною з’являлися і будівлі соціального призначення. Так, наприклад, були збудовані пологовий притулок Бера (зараз він знаходиться в районі вулиці Артема, трохи нижче кафедрального собору), а також будівля земської лікарні. Після свого вступу в експлуатацію вона кілька разів змінювала статус, але жодного разу не змінювала цільового призначення: з дорослої лікарні лікарня поступово перетворилася в обласну дитячу.

Що залишилося в спадок

Незважаючи на дві світові війни (особливо важкою і трагічною для Запоріжжя виявилася саме друга), революційні події початку століття та інші потрясіння, до яких можна віднести і зайві завзяття місцевих властей на ниві реконструкції старих будівель, запоріжцям все ж вдалося зберегти для історії кілька вельми поважного віку будівель. Тепер, якщо вам дуже захочеться ближче познайомитися з архітектурою Олександрівська і своїми очима побачити всі його принади, варто відправитися на прогулянку в Олександрівський район. Там вас зустрінуть прибуткові будинки Мінаєва, Бадовського і Лещинського, маєток градоначальника Захар’їна, дещо похмура будівля млина Нибура, так званий “плоский будинок” (а саме – заїжджий двір Когана). Словом, є, на що подивитися, і чому здивуватися.

Latest Posts