У відносно «кращі» часи, коли промислове виробництво і машинобудування нарощували свої обсяги і тому Запоріжжя стабільно і швидко розвивалося (завдяки місцевим промгігантам) жителям міста багато обіцяли представники влади і наближені до них політики. Так, зокрема, ще відносно недавно, менше десятка років тому, тодішній так званий «смотрящий» за Запоріжжям (а фактично – наглядач, поставлений напівлегальними угрупованнями, наближеними до місцевої влади) Євген Анісімов запропонував особливим чином реконструювати Фестивальну – головну площу обласного центру. За його задумом, Запоріжжя повинно було обзавестися особливим, «антигравітаційним» фонтаном на місці старого кольоромузичної споруди ще радянських часів, яку багато разів ремонтували, кілька разів реконструювали, періодично з помпою і пишністю знову запускали в експлуатацію, але ніколи не доводили до розуму. Далі на zaporizhzhia-future.
Антигравітаційний і антинауковий
«Фокусом» нового фонтану, небаченого раніше у всій Україні і навіть Європі, мало стати те, що центральна його фігура, за задумом авторів проекту, повинна була являти собою гранітну кулю значних розмірів, що ширяє в повітрі виключно завдяки струменям води, що б’ють в його підставу знизу. Те, що створити таку споруду, запустити її в експлуатацію і підтримувати в робочому стані неможливо в принципі, у всякому разі, в масштабах міських можливостей, мабуть, в розрахунок не приймалося. Природно, такий «грандіозний» проект не отримав схвалення профільних фахівців, однак Євген Анісімов був такий переконливий, коли пропонував все ж закрити діючий фонтан на Фестивальній і негайно почати роботи по реконструкції, що його таки дійсно закрили.
На превеликий жаль, до речі. Тому що в первозданному робочому стані його вже ніхто не бачив і, судячи з усього, не побачить уже ніколи. Так, за словами фахівців, прийшла в повну непридатність апаратура, яка підтримувала можливість фонтану функціонувати в якості музичного, тому максимум, на який здатне зараз дуже старе спорядження – це просто життєрадісно бити струменями води. Такий сумний кінець «супер-новинки», яку так і не побачили мешканці Запоріжжя.
Мости надії
Ще одним великим розчаруванням стала для запорожців споруда мостів через Дніпро і острів Хортиця. Цьому проекту вже близько чверті століття, і він зазнав кілька змін від моменту проектування. Хоча «велике будівництво» і зрушило з місця завдяки турецькому підряднику, до його завершення і початку нормального функціонування транспортної розв’язки ще дуже далеко. Всі ті місяці (або, за старою доброю традицією, роки), які буде тривати будівництво розв’язки, жителям Хортицького району доведеться щодня стояти в пробках і тягнучках, по два рази в день: вранці і ввечері. Безумовно, для 120-тисячного району таке покарання – не зовсім те, за що вони голосували на виборах: і на цих, і на попередніх, і на тих, що були перед ними, і ще раніше теж … Однак їх, судячи з усього, то чи не чують, то чи не розуміють, чи то просто не вважають за потрібне виконувати обіцянки.
