Донецька, Луганська та Запорізька області. Маріуполь, Бердянськ, Мелітополь, Оріхове – це лише малий список тих регіонів та міст, з яких громадяни масово біжать, рятуючи свої життя у Запоріжжі. Як місто, яке стало островом порятунку для більш ніж сотні тисяч вимушено переселених осіб справляється з цим? Більше на zaporizhzhia-future.com.ua.
Форпост
«Епіцентр» у Запоріжжі вже давно перестав асоціюватись із товарами для побуту. Тепер це місце, яке майже щодня приймає величезну кількість евакуйованих. Саме величезне паркування гіпермаркету бачать люди, перед тим, як вийти на свіже повітря, можливо, вперше за місяць. І саме тут вони з деякою полегкістю видихають: вони у порівняльній безпеці. Тижні, проведені в бомбосховищах – у страху і без зв’язку із зовнішнім світом назавжди залишаться в їхній пам’яті, проте на якийсь короткий проміжок часу це забувається. «Епіцентр» перетворився на місце зустрічей з рідними та близькими, місце сліз щастя та полегшення. Місце, яке перетворилося з капіталістичного раю на щось метафізичне – на символ хиткої системи цінностей та непостійності вічно змінюваного світу, на чолі якого стоїть людське життя.
Так само сталось і із Запоріжжям. Люди тут у принципі, як і у будь-якому іншому місті, не дуже вникали у проблеми оточуючих. Егоїзм, який навіяний необхідністю забезпечити своє життя, поступово розчиняється в повітрі, наповненому запахом пороху. Проблеми стають загальними. Власні потреби йдуть на другий план, коли постає питання між власним его і допомогою нужденному. Так вже влаштована наша нація – «моя хата з краю» лише до того моменту, поки ворог не спалив хату сусіда. Після цього кожен із нас стане горою один за одного.
Гуманітарна допомога та волонтерські центри
Палац культури перетворився на Центр допомоги переселенцям з Маріуполя, поліцейські доставляють людям похилого віку гуманітарну допомогу, волонтерські центри стають притулками для людей та дітей з Мелітополя – це лише мала частина з того, які механізми були запущені в місті з початку війни.
Тут ми не беремо до уваги міжнародні організації – Червоний хрест, UNICEF та інших. Вони завжди стоять на сторожі охорони життя людини, відкривають штаби, гуманітарно допомагають нужденним. Тут ми говоримо про те, що люди міста роблять для допомоги біженцям.
Палац культури допомагає біженцям та приймає їх у своїх стінах з перших днів війни. Звичайні мешканці Запоріжжя зносять одяг, продукти харчування та гігієни для дорослих і дітей. ДК за цей час прийняв понад 5 тисяч біженців. Склади з продовольством поповнюються завдяки фондам та партнерам.
Силами Національної поліції України та представників уповноважених з прав людей з інвалідністю 10 травня було організовано зустріч із пенсіонерами та людьми з інвалідністю. Крім продуктів харчування, старше покоління отримало важливе сьогодні спілкування і моральну підтримку.
А волонтерський центр «Солдатський привал», який працює вже 7 років, тепер займається не лише допомогою військовим. Він став притулком для переселенців.
Колись це місце було «готельним будинком» для всіх солдатів, проте тепер воно приймає всіх, хто волею долі виявився без даху над головою. Так само, як і в Палаці культури, крім продуктів харчування та даху над головою, усім біженцям надається і психологічна допомога.
Це лише кілька з десятка центрів надання допомоги вимушено переміщеним особам у Запоріжжі – місті, яке стане другим будинком для кожного, хто цього потребуватиме.
Джерело: ukr.net
