П’ятниця, 24 Червня, 2022

Як у Запоріжжі будувався перший водогін

У всі часи людина прагнула забезпечити себе чистою та якісною питною водою у безпосередній близькості від власного місця проживання. Саме тому всі і великі, і не дуже, населені пункти розташовані неподалік від проточної води. Приблизно тими ж міркуваннями керувалися і ті, хто закладав перше каміння Олександрівської фортеці, якій судилося поступово розростись і перетворитися спочатку на повітове місто Олександрівськ, а потім – і на індустріальне Запоріжжя. Далі – на zaporizhzhia-future.com.ua

Джерело життя

Як відомо, основним джерелом питної води в Олександрівську зразка вісімнадцятого – дев’ятнадцятого століть були річки Мокра та Суха Московка, а також, зрозуміло, Дніпро. Воду набирали найпростішим чином – просто прийшовши до річкового берега. Як правило, більшість олександрівців не займалися цією роботою самостійно, а платили так званим водовозам. В обов’язки цих людей входило набрати зранку свіжої води у великі бочки, і на гужових возах розвезти їх вулицями та дворами Олександрівська. Продавалася вода цебрами. Купували її, безумовно, у значних кількостях, адже треба було і в побуті використовувати таку воду, і напувати худобу, і влітку поливати сходи.

Крім водовозів, городян забезпечували водою звичайнісінькі колодязі, які викопували у дворах. Однак тут є один досить неприємний нюанс. Оскільки в колодязі потрапляє вода з підземних горизонтів, а система закритої каналізації в Олександрівську до початку двадцятого століття була відсутня, то фекалії та продукти тваринництва швидко виявлялися там, звідки жителі Олександрівська набирали нібито чисту воду. Та й вода, набрана біля берега річки, часто опинялася з “добавками” від діяльності скотобоїв та людини.

Тому скарги на брудну і каламутну воду зі специфічним запахом, а також недоглянуті бочки водовозів, які ніколи не вимивалися з моменту свого створення, спонукали керівництво тодішнього Олександрівська шукати вирішення проблеми у новому та сучасному способі забезпечення городян питною водою. І ім’я йому було водопровід.

Бізнес-клас

Ще багато років тому економічно активним громадам було чудово відоме слово “концесія”. І тому в 1893 році було вирішено застосувати саме будівництво зі здаванням в концесію – адже здолати такий проект самостійно міська управа Олександрівська ніяк не могла. Виконавцем будівництва першого олександрівського водопроводу було обрано “бізнесмена” зразка столітньої давності – Сергія Лизлова. Він зобов’язався не тільки побудувати споруду, але й брати участь у підтримці її працездатності, при необхідності ремонтувати за свій рахунок, забезпечити безкоштовною водою низку державних установ (наприклад, будівлю міської управи та пожежну частину), а також встановити мінімальні ціни для населення, які не піднімати без погодження із міською владою. Крім того, були також прописані вимоги до якості питної води – вона мала проходити обов’язкову фільтрацію перед тим, як потрапляти до городян. Крім того, саме чиновники з міської ради визначали ті місця, де потрібно було розташувати крани для відпустки води. Усі пошкодження бруківки необхідно було ліквідувати та відновлювати первісний вигляд за рахунок самого підприємця, інакше на Сергія Лизлова чекав чималий штраф.

Економіка водопроводу

Передбачалося, що потужність олександрівського водопроводу становитиме близько двадцяти тисяч цебер щодня. Роздача води для негайного вживання (тобто прямо в кружки) мала бути безкоштовною для споживачів. Крім того, оптові покупці (ті, які могли забезпечити щодобову покупку більше двох сотень відер води з водопроводу) купували воду за вдвічі нижчими розцінками, ніж решта: такі домогосподарства платили по копійці за чотири відра, у той самий час, як звичайна ціна становила копійку за дві. Вода для поливу вулиць коштувала дещо дешевше, а для водопою великої та середньої рогатої худоби – дорожче.

Все, як зараз

Втім, гладко було на папері, та забули про яри. Так, наприклад, знайомі багатьом запоріжцям проблеми типу постійної поломки водопроводу (оскільки при виконанні монтажних робіт були спочатку покладені не ті труби), регулярні пориви водопроводу (через те, що траншеї з метою економії робили неглибокими і вони промерзали наскрізь), перебої з поставкою через проблеми з водозабором, а також (вишенька на торті!) постійні забруднення водопровідної води сторонніми домішками змушували городян скаржитися в управу. Крім того, терміни спорудження розгалуженої мережі водопроводу було неодноразово зірвано.

Наші проблеми в порівнянні з проблемами минулих поколінь мешканців міста, як бачимо, практично однакові, і провиною усьому безгосподарність тих, хто за обов’язком служби має дбати про комфорт мешканців. Численні перевірки, які були проведені спеціальними комісіями, встановили, що Сергій Лизлов грубо порушив умови договору і навіть не спромігся побудувати  повноцінні очисні споруди – тобто вода надходила до городян “як є”, у тому вигляді, в якому її взяли з річки. Це створювало небезпеку епідемій (які й так траплялися у місті іноді). А коли підприємець без дозволу міської управи несподівано підвищив розцінки на свої послуги, зрозуміли, що більше так продовжуватися ніяк не може. Договір концесії був розірваний (хоч і не без спроб як зберегти його в незмінному вигляді, і навіть продовжити ще на п’ятнадцять років), водопровід викуплено у власність міста, а олександрівські чиновники направили листи до міських прав навколишніх міст із питанням про вартість подібних послуг там. На основі відповідей і був складений новий олександрівський прайс-лист, який оперативно довели до мешканців. Ці розцінки більшість із них назвали справедливими.

Подальший розвиток

Водопровід у власності міста швидко розвивався. Так, наприклад, майже два десятки олександрівських вулиць обзавелися цим передовим досягненням протягом наступних кількох років. Багаторазово вдосконалилося очищення води (зокрема за допомогою закордонного фільтрувального обладнання), встановлювалися водоміри. Ще через кілька років завдяки доступності та повсюдному поширенню електрики всі насоси та мотори водопроводу були замінені на свої електроаналоги. Прогрес накладав свій вплив на все, що робили олександрівці, а вони прагнули якнайкраще облаштувати свій побут, зробити його комфортним і безпечним.

Latest Posts