В наш час торгово-розважальні центри виконують не просто функцію місця на карті, де можна зібратися з друзями компанією або куди можна сходити на шопінг довгими зимовими вечорами. Крім суто утилітарних функцій, торгові центри виконують безліч корисних та потрібних справ – від спілкування до надання жителям можливості просто розслабитися та побалувати себе незвичайним дозвіллям. В наш час різні торгово-розважальні центри ростуть, наче гриби після дощу, і багато з них мають цілком заслужену популярність. Докладніше – на zaporizhzhia-future.com.ua
Екскурс в історію
Проте були й такі часи, коли не кожен район міста міг похвалитися власним торговельно-розважальним центром. Причому це зовсім не означає, що два, три, чотири або більше десятків років тому жителі Запоріжжя не любили шопінг (як його тепер називають) або не зайшли б до торгового центру, щоби просто насолодитися його неповторною атмосферою. Просто у них не було особливого вибору: на все велике індустріальне місто діяв тільки один-єдиний ТРЦ (або, як його ще називали, універмаг – тобто універсальний магазин) масштабу “більше середнього”. Інші універмаги (наприклад, “Правобережний” або “Універсам” на Бабурці, ніяк не могли зрівнятися з гігантом торгової індустрії, який розташувався в самому центрі міста, неподалік його центральної площі).
Будівля універмагу “Україна” у чомусь справді унікальна. Чи багато ще ви зможете знайти таких будівель у цивілізованому світі, які при своєму зведенні ще пам’ятають ті старі глинобитні сільські будиночки, оточені високими дерев’яними парканами, які стояли (у прямому розумінні!) в оточенні високих та красивих сучасних будинків? На тому місці, де зараз стоїть “Україна”, споруди з’явилися набагато пізніше, ніж у навколишніх кварталах – і тому такий дивний когнітивний дисонанс став можливим.
Свій серед чужих
Як відомо, сучасний індустріальний хаб під назвою Запоріжжя – прямий та єдиний спадкоємець невеликого повітового міста Олександрівська. Старий Олександрівськ займав територію, яка була значно меншою за сучасний мегаполіс, і навколо нього вільно розташувалися довколишні села та колонії. Їх було досить багато – великих і менших, значущих з культурної та освітньої точки зору, і таких, що канули в Лету безслідно. Досить згадати хоча б те саме поселення колоністів під назвою Шенвізе, щоб зрозуміти, що багато таких населених пунктів стали гідною частиною міста в момент їх злиття. Не надто маленьке село під назвою Вознесенка (те саме, що дало сучасну назву одному з найбільших та розвинених районів Запоріжжя) “трималося до останнього”: навіть коли частина його вже була знесена у повоєнний час і перетворена на висотні будинки (так звані “сталінки” ” на проспекті Соборному), кілька низеньких глиняних будинків залишалися стояти на старому місці та дивитися на світ підсліпуватими дерев’яними вікнами. Їх знесли лише наприкінці п’ятдесятих років двадцятого сторіччя – і практично одразу ж збудували на місці хаток торговий центр “Україна”.
На будь-який смак
Будівництво універсального магазину зайняло приблизно чотири роки. Таким чином, ясно, що свої двері для покупців “Україна” відчинила вже 1963 року. Цей п’ятиповерховий торговий центр практично одразу став найпрестижнішим у місті. Незважаючи на досить-таки типовий план будівництва (адже кожне місто Радянського Союзу могло похвалитися чимось подібним – архітектори в ті часи не докладали надто багато зусиль для того, щоб створити унікальний продукт) “Україна” була місцем здійснення покупок елітних і дуже непростих.
Для того, щоб краще зрозуміти його специфіку, слід згадати про те, що на більшість товарів за часів Радянського Союзу був значний дефіцит. Особливо гостро проблема стояла з модними та сучасними речами типу одягу, взуття, домашнього текстилю, меблів та побутової техніки. Тому універсальний магазин, усі п’ять поверхів якого були зайняті потенційно дефіцитним товаром, просто не міг не привабити покупців. І він привабив.
Дефіцитний товар
Площа торгових приміщень універмагу складала приблизно десяток квадратних кілометрів. Цього було достатньо, щоб розмістити в універмазі найбажаніші види товарів. Так, крім чоловічого та жіночого одягу із взуттям, в “Україні” зразка середини шістдесятих років запоріжці та гості міста могли придбати сучасні меблі, якісну техніку, дитячі товари (у тому числі іграшки та канцелярію), головні убори, текстиль для дому, а також рідкість на ті часи – музичні інструменти хорошої якості. Покупців обслуговували кількасот продавців. Трафік (як це зараз назвали б фахівці в галузі маркетингу) був досить високим: далося взнаки вдале місце розташування в самому центрі міста, неподалік традиційних прогулянкових місць.
“Україна” поступово обзаводилася своїми відданими шанувальниками та новими найменуваннями товару,
проте зберігала свій традиційний зовнішній вигляд. З часом, вже за часів незалежності, лише дещо оновився вид фасадів (за збереження загальної композиції), і набагато розширився перелік товарів. Так, наприклад, в Україні стали торгувати посудом, продуктами, шкіргалантереєю, книгами, гаджетами та іншими атрибутами сучасності.
Оновлення зовнішнього вигляду
Великий ребрендинг та повне оновлення зовнішнього вигляду разом із кардинальною прибудовою та перебудовою очікували універмаг “Україна” лише у 2004 році – на зорі нового століття. Після проведення цих робіт площа торгових залів збільшилася приблизно вдвічі (навіть дещо більше), а асортимент продовжив розширюватись. З’явився також сучасний швидкісний ліфт. “Україна” стала більшою практично у всіх напрямках та зберегла за собою почесне звання одного з найпопулярніших тусовочних та шопінгових місць у всьому місті. В принципі, це зовсім не дивно, враховуючи розташування центру.
Втім, одного разу улюблений торговий центр тисяч запоріжців мало не потрапив у неприємну історію. Йдеться про те, що навпроти ТРЦ – у парку імені Яланського – фірма, пов’язана з одним із одіозних запорізьких бізнесменів, вирубала дерева та приготувалася звести нову будівлю з тим же цільовим призначенням – під ТРЦ. Масовий та консолідований опір запоріжців не дав забудувати цю ділянку землі. Проте “злі язики” стверджували тоді (і їхню думку можна було вільно знайти в Інтернеті), що саме адміністрація “України” найактивніше виступала проти будівництва, боячись втратити клієнтів. Втім, це залишилося лише чутками та домислами – адже насправді ніхто не зміг довести істинності своїх переконань.
