Інтерес до історії розвитку рідного краю притаманний абсолютній більшості бердянців. Тим більше, що всі населені пункти, які розташовані на березі моря, мають, як правило, дуже багату історію вже просто через їхнє вдале розташування на перетині торгових шляхів і просто в безпосередній близькості від води – джерела прожитку. Далі – на https://zaporizhzhia-future.com.ua
В оточенні артефактів
Історія Бердянська як такого почалася в першій третині XIX століття – тобто, не так вже й давно. Однак до того, як на цих берегах з’явилися перші люди, які назвали себе бердянцями, тут вже існували дуже великі населені пункти стародавніх племен – починаючи з епохи палеоліту. Стоянки залишили по собі численні артефакти, проведення розкопок на яких наближає нас до відповідей на багато актуальних питань щодо побуту, розвитку та особливостей світогляду стародавніх племен.
Бердянський край традиційно багатий на різноманітні перспективні знахідки. Вони належать до різних епох (багато їх датуються палеолітом, неолітом, періодом раннього залізного віку), перебувають у різному ступені збереження, але є незмінно актуальною підмогою у справі вивчення минулого цих територій та його жителів. Безліч виїздів на розкопки проводять працівники Бердянського державного педагогічного університету, адже саме у стінах цієї шановної та авторитетної у вчених колах установи знаходиться одна з небагатьох у країні власних археологічних лабораторій.
Виїжджаємо в експедицію
Максимальний інтерес до вивчення предметів старовини припав у цих краях на період пізнього Радянського Союзу. Саме тоді почалося грандіозне дослідження кургану неподалік Бердянська. Так сталося, що нерівності земної поверхні (якими, якраз, і були кургани) сильно заважали проведенню гідромеліоративних робіт, і тому кургани потрібно було зрівняти із землею. А перед тим, згідно із законом, необхідно було ретельно досліджувати їхній вміст. Як показали результати копіткої роботи істориків та археологів, у Бердянському районі безліч курганів скіфських часів, бронзової доби, пам’ятки кам’яного віку.
Цар-Курган
Проте один із курганів відрізнявся від інших – і розмірами, і ймовірним вмістом. Йдеться про найбільший курган у всьому Північному Причорномор’ї – Мізарлі-Тюбе (що в перекладі означає “Священна усипальниця”). Його висота становила близько дев’яти метрів над рівнем моря, а діаметр – понад сімдесят метрів! При цьому сам курган був оточений похованнями інших культур і народів різного періоду – від середньовіччя до сімнадцятого-вісімнадцятого століть. З легкої руки археологів цей курган був прозваний “Степовою пірамідою” (не тільки за те, що зберіг у собі стільки ж корисних артефактів, як і єгипетські усипальниці фараонів, а й тому, що стіни усипальниці складені з довгастих земляних брусків – один біля одного, ярусами, а схили самої похоронної камери обкладені привізним каменем) і чимало здивував дослідників. Спочатку, втім, нічого особливого знайти не вдалося – лише елементи кінської збруї та кілька фрагментів посуду. Проте наполегливі професіонали-археологи з наступної експедиції заглибилися на півтора десятки метрів униз (до речі, така глибина поховання визнана рекордною серед усіх досліджених скіфських курганів!) і отримали чудовий приз за кмітливість – погребальну камеру одного з царів скіфських племен, які бродили тут за кілька сотень років до нашого тисячоліття. На цьому скарби, які вдалося знайти в надрах бердянського кургану, не вичерпуються – адже золоті знахідки теж чекали свого часу!
Клондайк для археологів та… злочинців
Оскільки ювелірні майстерні сучасного Криму (зокрема, міста Пантікапей, відомого нашим сучасникам під назвою Керч) часто постачали скіфів, що жили на берегах Азова, своїми виробами, то було не дивно виявити в кургані прикраси для чоловіків і жінок, а також ритуальні предмети із золота . Крім того, в руки археологів потрапили такі безцінні для професіоналів знахідки, як кістяні та металеві фрагменти зброї (зокрема наконечники для стріл), розписний посуд, предмети побуту.
Без сумніву, багата на історичні події бердянська земля могла б ще чимало розповісти нам, сучасним українцям, як жили на цій території численні кочові племена, але тут втрутився фактор “чорних археологів”. Більшість поховань були розграбовані ще задовго до того, як до них пощастило потрапити зацікавленим любителям історії – такий промисел був дуже популярним навіть у середні віки, не кажучи вже про новий час. Проте грабіжники, на щастя, не змогли потрапити вглиб кургану (адже каолінові ґрунти, з яких виконаний насип, погано тримають кріплення будь-якого виду і обсипаються не лише від найменшого дотику до них, а й спонтанно). У мародерів у всі часи не було того обладнання, яке робить розкопки на таких глибинах безпечними та результативними – розсувних металевих конструкцій або колод для зміцнення стін та стелі, арок та дуг для підтримки форми проходу, засобів для зміцнення насипу. Це і дало змогу зберегтися у неушкодженому вигляді тим предметам розкоші скіфської доби, які знайшли свій законний притулок у Бердянському краєзнавчому та Запорізькому обласному краєзнавчому музеї.
Через товщу століть
Курган був досить щедрим до бердянських археологів і “поділився” з ними тими артефактами, які зберігав понад тисячу років. У профільній літературі зазначено, що тільки золотих монет і бляшок з цього ж дорогоцінного металу було знайдено більше трьох тисяч. Проте крім цінності суто матеріальної, ці грандіозні за масштабами Бердянська розкопки збагатили історичну науку цінними відомостями про особливості побудови побуту кочових племен, їх рутинний спосіб життя, їх вірування і особливі ритуали (так, наприклад, у кургані виявилися атрибути для проведення скіфського ритуалу братання), а також те, як скіфи полювали. Словом, не одну захоплюючу книгу про представників цього дивовижного та приголомшливого племені можна було б написати за бажання просто на матеріалі одного польового виїзду на такі розкопки.
Адже згаданий курган у Бердянському районі далеко не один! І всі його побратими з нетерпінням чекають на своїх зацікавлених дослідників.
