Середа, 26 Січня, 2022

Пам’ятники старого Олександрівська: шлях через століття

Пам’ятники можна порівняти з безмовними свідками минулої епохи. Тієї самої епохи, де жили, раділи, любили і ненавиділи зовсім інші люди. Багато хто з них уже теж пішов, остаточно і безповоротно. І єдиний спосіб, за допомогою якого ми можемо зустрітися з тим, що вони нам залишили – це придивитися уважніше до пам’ятників, замислитися про сенс їх встановлення, і, можливо, навіть переосмислити власне минуле, або минуле свого народу. Далі – на zaporizhzhia-future.com.ua

Олександрівські спогади

“Батьком” нашого міста є невеликий населений пункт під назвою Олександрівськ. Примітно, що, незважаючи на свої скромні, порівняно з нинішнім Запоріжжям, розміри, Олександрівськ жив повноцінним життям містечка на зламі дев’ятнадцятого та двадцятого століть, і мав безліч власних героїв та прикладів для наслідування. Тому цілком закономірно, що в місті було встановлено безліч пам’ятників. Щоправда, до нашого часу не збереглося жодної пам’ятки, яка була б виготовлена ​​безпосередньо в самому Олександрівську. Проте є спогади, фотографії та описи тих пам’ятників, які надихали наших предків. Також є деякі пам’ятні знаки на честь діячів Олександрівська, виготовлені сучасниками, в наші дні.

Незвичайний талант

Одним із найвідоміших, хоч і зовсім непрофесійних скульпторів Олександрівська, була людина на ім’я Яків Лібман. Він був власником невеликої майстерні, яку влаштував неподалік берега Дніпра, і звідки міг милуватися поточними водами головної річки України – для натхнення. Судячи з тієї творчої спадщини, яку залишив після себе цей скульптор, він був людиною дуже начитаною, освіченою, любив перечитати на дозвіллі сучасну класику, а також захоплювався фольклором. Його різцю належить, зокрема, низка скульптурних композицій, що зображували героїв творів Миколи Гоголя. Найвідомішим твором Якова Лібмана став Тарас Бульба.

Як Тарас Бульба набув популярності

Скульптура знаменитого козака, який мав своєрідний характер і непохитне почуття національної гідності, стала широко відома народним масам і дійшла до наших часів (хоча б у вигляді фотозображень) завдяки першому олександрівському курорту – санаторію під невигадливою назвою “Олександрабад”. На скелях над Дніпром, біля самих круч, неподалік стежок, якими любили ходити високопоставлені відпочиваючі санаторію, і було встановлено гіпсового Тараса Бульбу. Автор побачив його невисоким, кремезним, з хвацько закрученими вусами і мрійливим поглядом. Скульптурний Бульба дивиться на небо, але рукою показує кудись вниз. Друга рука козака стиснута в кулак і тримається на поясі: Бульба міцно стоїть на ногах, і навіть цим жестом наголошує на своїй впевненості.

Скульптурне зображення Тараса Бульби було встановлено на однойменній скелі. Немає сумнівів, що спочатку з’явилася якраз скульптура, а потім народна чутка дала ім’я знаменитого козака і самому місцю, де стояла статуя. Однак неподалік цього місця розміщувалася ще й печера з таким самим найменуванням. Невідомо, хто, коли, як і чому назвав її печерою Тараса Бульби, і якими резонами він при цьому керувався, проте саме під цим ім’ям печера (нині затоплена при будівництві ДніпроГЕСу) увійшла до історії.

Власна “Поляна Казок”

За деякими даними, на схилах скель на території “Олександрабада” була своя своєрідна Поляна казок. Там розміщувалися скульптури та цілі композиції з них, які описували сюжети билинні, казкові, літературні та були просто плодом фантазії свого творця. У профільній літературі висловлюється думка, що автором цих прекрасних творів мистецтва був той самий олександрівський скульптор Яків Лібман. Там були розміщені скульптури тварин (найвідомішою з них була статуя Лева – Царя звірів – у натуральну величину), птахів, казкових персонажів. Відпочиваючі, серед яких абсолютна більшість належали до “вершків” тодішнього суспільства, і не лише олександрівського, а й столичного, та закордонного, – із задоволенням робили атмосферне фото на згадку у “Олександрівського Лева”. Матеріал, з якого були виготовлені статуї, швидше за все, був або гранітом або гіпсом. Повідомляється також про кілька фігур, вирубаних з дерева.

Проте не левами єдиними просувалося мистецтво вирізування з каменю в повітовому містечку Олександрівську. Хоча, без сумніву, знайти у відкритих джерелах інформацію про інші скульптури не надто просто, адже місту довелося пережити кілька десятиліть жахливих втрат: спершу Олександрівськом прокотилися ковзанки Громадянської війни з її численними жертвами, повстаннями робітників, встановленням радянської влади, боротьбою загонів Нестора Махна проти більшовиків (до речі, ватажка одного з його загонів і спалила корпуси санаторію “Олександрабад”), а потім – через зовсім небагато часу – він потрапив під окупацію німецьких військ з усіма витікаючими тотальними руйнуваннями свідчень історичного минулого цієї території. Тому сучасним запоріжцям доводиться видобувати інформацію буквально по крихтах, відновлюючи зовнішній вигляд будівель та споруд по фото та малюнках, не завжди гарної якості.

Сквери мирного часу

Одним із таких фото, в результаті роботи над яким з’явилися відомості про ще одну олександрівську скульптурну групу, є зображення невеликого скверу неподалік сучасного готелю “Театральний”. Сквер був розташований практично в центрі старого Олександрівська (неподалік будівлі міської управи і будинку першого бургомістра Льва Захар’їна). На самому початку ХХ століття це було райське містечко для сімейного променаду – з численною зеленню, в прохолоді якої можна було відпочити, лавками, затишними доріжками, і, звичайно ж, численними скульптурами. Джерела вказують на те, що це були статуї в античному стилі, ймовірно, що зображають давньогрецький пантеон богів. Однак одна з них, завдяки фото, добре вивчена істориками. Скульптурна композиція під назвою “Борці” є зображенням спортсменів, які змагаються в одному з найдавніших видів спорту – боротьбі. Статуя стоїть на круглому постаменті та доступна до огляду з усіх боків. Сквер простояв до початку тридцятих років, дожив до того історичного моменту, коли Олександрівськ став Запоріжжям, і був зруйнований. На згадку про родзинки архітектури на зламі століть залишилися лише фото.

Latest Posts