Бердянськ є досить великим районним центром Запорізької області. Внаслідок того, що це місто дуже вдало розташувалося на морському узбережжі, воно отримало чудові можливості для повноцінного поступального розвитку – як як вантажний порт, так і як рекреаційний населений пункт. Не дивно, що збільшення площі самого Бердянська відбувалося теж швидко, стрибкоподібно. Далі – на https://zaporizhzhia-future.com.ua
Хто був найперший?
За звання найстарішого району міста, який, власне, і дав початок тому населеному пункту, яким Бердянськ постає перед сучасниками, можуть із рівними шансами на успіх поборотися Центр та так звана Колонія. Суворо кажучи, більшість дослідників історії Бердянська сходяться на думці, що першим – у першій третині позаминулого століття – було засновано саме Центральний район міста, але з застереженнями – буквально водночас на територію нинішньої Колонії прийшли перші німці-меноніти. У ті часи ці населені пункти не стикалися безпосередньо, хоч і перебували по сусідству. Між ними відбувався культурний обмін і спілкування, які збагачували представників обох культур. Втім, звичні до подібного сусідства жителі Російської імперії – відставні солдати, які поселялися тут після закінчення військових дій, і населення найближчих сіл давно було знайоме з ногайцями, поселення яких були зовсім неподалік – дуже спокійно ставилися до такого сусідства. Проте, якщо район Колонії інтенсивно розвивався – там невдовзі з’явилися розкішні сади та впорядковані квартали з невеликих акуратних будиночків, а також почала з’являтися перша промисловість, то Центральний район майбутнього Бердянська зростав дещо повільніше і зовсім не так упорядковано. Кам’яних будинків тут було відносно небагато (перший з них, збудований місцевим підприємцем, до наших днів не зберігся, і на його місці був зведений банк), і навіть причал – основа основ для портового міста! – був майже цілком зроблений із дерева.
Центр міста
Центр у ті часи не був таким великим, як зараз. Його архітектура багато в чому була схожа на устрій інших міст південної частини Російської імперії. У центрі житлової забудови знаходилася площа (та сама, яку сучасні жителі Бердянська називають Приморською), але називалася вона на той час церковним терміном – “Різниця” (або “Різниці” за іншими даними). Призначення площі Центру було переважно торговим – там розміщувалися купецькі лавки для торгівлі продовольством та іншими товарами народного споживання. Цей ринок був найбільшим у місті (порівняно з власним бердянським “Привозом”, який назвався так само, як і головний ринок Одеси).
Своя міні-Одеса
Взагалі, про схожість архітектури Одеси – “перлини біля моря” – і такого ж приморського міста Бердянська, слід сказати докладніше. Справа в тому, що перед нашими сучасниками Бердянськ постає порівняно невеликим містом без особливих вишукувань, все надбання якого полягає у близькості моря (а це означає, що він має можливість виключно торгувати або надавати всім бажаючим рекреаційні послуги). Однак так було далеко не завжди. Були в історії Запорізького краю роки (і навіть десятиліття!) коли повітове містечко під назвою Олександрівськ (те саме, яке згодом дало початок сучасному промислово-індустріальному Запоріжжю) нічим не могло похвалитися порівняно з таким же повітовим Бердянськом. Тобто їх статус був абсолютно рівним, і навіть “працювали” вони у зв’язці (через Олександрівськ пролягала гілка залізниці, якою везли зерно в обох напрямках, а з Бердянського порту його відвантажували для продажу на інші континенти та інші країни). І в цей період багато передових архітекторів справді робили ставку на Бердянськ, а не на Олександрівськ, до величі якого як виробничого гіганту було ще досить далеко. Ось так і вийшло, що багато будинків у двох містах на березі морів вийшли дуже схожими. Найзнаменитішими “архітектурними близнюками” Бердянська та Одеси прийнято вважати будинок, в якому проживав знаменитий Рішельє (в Одесі) та будівлю Бердянського театру. На жаль, тандем не вцілів у первісному вигляді, але про нього добре відомо історикам і архітекторам.
Порядок насамперед
Що ж до району Колонії, то його впорядкованість та завидний стан багатьох мешканців традиційно привертали увагу до акуратних будиночків. Німцям-менонітам, які прибули на ці землі на початку дев’ятнадцятого століття на запрошення імператриці, доводилося відчайдушно боротися з немилістю місцевої природи (так, зокрема, район Колонії регулярно піддавався масованим підтопленням під час сезонних паводків, танення снігу чи злив, яких тут було достатньо). Для того, щоб спокійно займатися ремеслами та подальшим розвитком промисловості, а також безперешкодним облаштуванням власного побуту, меноніти проклали в Колонії перші інженерні гідротехнічні споруди. Ними стали своєрідні водовідведення, які мали спрямовувати надлишки води з піднесеної частини території вниз, до моря. Залишки цих споруд де-не-де ще можна виявити у землі під час проведення робіт.
Деякі труднощі складають для істориків також визначення найточнішої назви цього “німецького” району. Деякі старожили Бердянська по-старому називали його Німецькою слободою, інші – Німецькою колонією, а треті – просто Колонією, і саме ця назва була закріплена в офіційних документах. У будь-якому випадку, письмових джерел із різними варіантами назви цього прекрасного району залишилося дуже мало. Виною тому, звичайно, чимала кількість років, яка поділяє нас і тих, хто заснував цей район, а також військові дії на території Бердянська. У часи війни цей район чимало постраждав від рук фашистських окупантів, а його мешканці просто пішли з обжитих місць, побоюючись стати об’єктом переслідування за свою етнічну приналежність.
Не Центром єдиним
Навколо вдалого тандему Центрального району та Колонії з часом стали з’являтися в Бердянську та інші житлові масиви: так звані “Ліски”, “Скло”, “Азмол”, “Гора”, а також Військове містечко, “Собача балка” та ще кілька подібних. Всі вони по-своєму привабливі для вивчення і точно знайдуть тих істориків, етнографів і просто любителів старовини, які приділять увагу шляхам їх становлення та розвитку, і представлять результати своєї праці широкому загалу.
