Минуле і майбутнє іноді дивно переплітаються в сьогоденні – і утворюють при цьому фантастичні образи. Минулі події так дивно і неоднозначно впливають на майбутнє – і виходить така химерна, мереживна картина нашої сучасності, до якої ми всі звикли. Дивні збіги, вдалі знахідки, цікаві факти – все це оживає завдяки працьовитості краєзнавців та істориків – тих, кому “за службовим обов’язком” належить дбати про збереження пам’яті поколінь.
У Запоріжжі чимало предметів старовини і навіть будинків на наших вулицях можуть нагадати про минуле потужного індустріального гіганта. Хоча далеко не всі жителі нашого міста пам’ятають, з чого він починався. Більше на сайті zaporizhzhia-future.com.ua.
Все починалося так
Старт майбутньому промисловому обласному центру дало невелике місто під назвою Олександрівськ. Загублений в безкрайніх випалених сонцем степах південної частини України, він не представляв великого інтересу для глобальної політики тих часів. Передовим в усіх відношеннях було сусіднє місто Катеринослав (в наш час його знають як Дніпро), тому Олександрівськ спокійно розвивався і нікуди не поспішав.
У той час, як по всій Російській імперії (а саме до неї відносилася тоді наша країна) було прийнято влаштовувати гімназії для централізованого навчання майбутнього покоління, ця мода прийшла і в повітовий Олександрівськ. Слід також нагадати, що навчалися молоді представники обох статей окремо один від одного – як то годилося молоді в ті часи.
Зразковий будинок
Найперша жіноча гімназія розташовувалася в одному з тих будинків, які по нинішній день люб’язно приймають студентів Запорізького національного університету. Відкрита вона була в самому початку минулого століття – а саме, в 1903 році. Сама будівля була побудована в той же рік, і її підрядниками виступили досить відомі в Олександрівську люди – брати Мінаєви. Вони були тісно пов’язані, як сказали б наші сучасники, з будівельним бізнесом (мали у власності цегляний завод і виробляли, крім цегли, ще й керамічну плитку). Прибутковий будинок одного з братів досі прикрашає собою одну з вулиць сучасного Запоріжжя і є прекрасним зразком будівництва в стилі неоренесанс.
Гімназія набирала на навчання найкраще підготовлених і інтелектуально спроможних дівчат. Для того, щоб здати запропоновані іспити з російської мови, богослов’я і, звичайно ж, цариці наук – математики, абітурієнткам доводилося довго і наполегливо готуватися. Втім, на думку сучасників, якість підготовки була досить високою, і тому дівчата абсолютно не жалкували про той час, що був витрачений на підготовку.
Швидкий фінал
Слід сказати, проте, що заклад проіснував відносно недовго – всього-на-всього 17 років. Як відомо, після революції 1917 року країну захлиснули перманентні бойові дії, і будівля знадобилася для розміщення штабу стрілецької дивізії, яка була розквартирована в Запоріжжі. Місія дивізії полягала в боротьбі з військами Врангеля, і нова влада вирішила, що на якийсь час освіта може і зачекати.
Однак на цьому історія чудесного перетворення будівлі жіночої гімназії (вже з приставкою колишньої) не закінчилася. Незабаром після того, як опір врангелевців було зламано, будівлю офіційно передали в розпорядження Запорізького педагогічного технікуму. Слідом за цим пішла захоплююча епопея зміни назв при збереженні загальної суті: саме в цій будівлі стали навчати майбутніх педагогів. Як відомо, молода країна Рад вкрай потребувала великої кількості лояльних режиму педагогічних кадрів для подальшого введення масового всеобучу. Крок за кроком – будівля колишньої жіночої гімназії стала одним з корпусів сучасного, потужного і просунутого навчального закладу. Станом на сьогодні саме будівля першої в місті жіночої гімназії є одним з найяскравіших архітектурних прикрас старої частини Запоріжжя.
Для шляхетних дівчат
Однією з перших будівель “гімназичного” напряму був також один приватний заклад, який було відкрито дружиною статського радника Олександрівська – Тетяною Павленко. Для своїх далекосяжних цілей зазначена жінка просила у міської управи в оренду одну з містких і красивих будівель – так званий будинок Певзнера. Він був тільки що побудований (його зведення датується 1908 роком – тобто, самим початком століття) і вражав жителів тодішнього Олександрівська розкішними архітектурними формами, яскравою обробкою з синьої плитки відтінку індиго (що характерно – він до цих пір не вицвів і не потьмянів від часу ), був прикрашений чудовими кованими решітками і, що важливо, мав у своєму розпорядженні досить просторі внутрішні кімнати, які фантазія мадам Павленко вже перетворила на класні зали. Міська управа пішла назустріч ініціативній жінці, і незабаром приватна жіноча гімназія змогла почати свою роботу в так званому будинку Певзнера.
Однак таке зручне розташування будинку, яке, власне, і спокусило мадам Павленко, зіграв з гімназією злий жарт. Як з’ясувалося в процесі, якраз в цьому місці масово облаштовували собі місця для очікування пасажирів олександрівські візники. Їх було досить багато (адже потрібно ж було обслуговувати потреби постійно зростаючого міста!), і не всі вони відрізнялися галантністю по відношенню до юних представниць прекрасної статі. У підсумку, гімназію довелося закрити якраз через неналежне оточення. Ось такий от вийшов для пані Павленко “перший млинець комом”.
І чоловічі теж …
Незважаючи на те, що якісна освіта на початку двадцятого століття починала впевнено заявляти свої права на формування особистості людини і стала поступово поширюватися на всі більш широкі народні маси, Олександрівськ не міг похвалитися великою кількістю різноманітних гімназій. Однак крім згаданих, в місті діяла також чоловіча гімназія (адже було б дивним обійти представників сильної статі можливістю отримати гарну освіту!), а в околицях тодішнього Олександрівська (але на території нинішнього міста Запоріжжя) розміщувалася ще одна жіноча гімназія – заснована німцями-менонітами, в районі нинішньої Верхньої Хортиці.
Продовжувати культурні та освітні традиції Олександрівська і давати якісну освіту своїм дітям запоріжці продовжили вже в наш час. У місті розташовано чимало досить рейтингових закладів, які добре відомі і впізнавані в межах всієї країни.
