Двадцять перше століття радісно вітає городян кричущими заголовками у всіх без винятку засобах масової інформації: наближається пуск нового мостового переходу через Новий Дніпро! Вантовий міст в Запоріжжі поб’є всі європейські рекорди висоти! Всі на новий міст, відкриття якого очікується вже в цьому році! І це дійсно правда – незабаром на нас чекає грандіозна подія, яку за масштабом, напевно, цілком можна порівняти з першим польотом людини в Космос. Ще б пак – адже нових мостів місто очікує, задихаючись в щоденних пробках і страждаючи від транспортного колапсу, вже цілих два десятка років. Більше на zaporizhzhia-future.com.ua.
Погляд назад
А що ж відбувалось із будівництвом мостів за часів старого Олександрівська? Як вийшло так, що все населення міста спокійно і благополучно було забезпечено можливістю пересуватися з одного берега на інший?
Мости на території нинішнього Запоріжжя існували з незапам’ятних часів. Сам устрій території – наявність великої ріки, безлічі дрібних, висічень землі балками і ярами, – передбачає наявність комунікацій для нормального пересування людей і вантажів. І у населення ці мости все-таки були! На жаль, жоден з них до нашого часу в первозданному вигляді не зберігся, однак приблизно розуміти, як вони виглядали, і де були розташовані, цілком в наших силах.
Шенвізе та її міст
Одним з перших був побудований міст, важливою місією якого було з’єднати старий Олександрівськ (саме з цього невеликого повітового містечка південної України згодом виросло Запоріжжя) з найближчою до нього колонією німців-менонітів під назвою Шенвіз (або Шенвізе в іншій транскрипції). У наш час цей мостовий перехід теж благополучно існує, однак він давно видозмінений і відповідає сучасним стандартам мостобудування. Шенвізе, який був відділений від Олександрівська річкою Мокра Московка (в наші дні вона сильно заросла очеретом), можна назвати місцем проживання вельми видатних людей того часу – там проживало безліч відомих промисловців. Територіально це місце можна описати як сучасний автовокзал Запоріжжя і його околиці. Безумовно, жителям колонії було необхідно регулярно потрапляти в місто, і тому проблема відсутності моста була вирішена ще в п’ятдесятих роках дев’ятнадцятого століття. Погодьтеся, що це дуже поважний вік для моста, нехай і в дещо зміненому вигляді?
Шляхи розвитку
Спочатку міст не був призначений для переміщення вантажів і транспорту, оскільки був зроблений з дерева і вкритий дошками. Однак уже через два десятка років потреби і німецьких колоністів, і жителів старого Олександрівська настільки зросли, що виникла гостра необхідність мати більш надійний шлях з’єднання цих населених пунктів. Тоді з’явився широкий і надійний міст. Він включав в себе дві смуги для руху транспорту (в ті часи це були всього лише гужові вози) в обидві сторони одночасно, а також пішохідні частини з кожного боку. Цей варіант моста між Олександрівськом та Шенвізе мав в довжину близько сорока метрів (а саме – чотири прольоти по десятку метрів в кожному) і був зроблений із заліза. Слід також зазначити, що міст не піднімався надто високо над землею (ймовірно, так вийшло через особливості ґрунту і незначну висоту доріг по обидва боки від мосту) і в період розливу паводків вода підходила до настилу моста ближче, ніж на два метри.
Цьому мосту судилося простояти кілька десятків років і на власні очі стати свідком зміни епох: з міст поступово пішли гужові вози, і їх місце зайняли великовагові, незграбні і голосні перші автомобілі. Відбулася ця подія в перші десятиліття ХХ століття. Безумовно, настав час для нової зміни моста, оскільки навіть металеві конструкції не могли б довго витримувати потік автотранспорту.
Новий час – нові матеріали
Новий міст, який здали в експлуатацію в 1913 році, був побудований із залізобетону – найсучаснішого на той момент матеріалу для виготовлення важких капітальних конструкцій. Завдяки значній ширині нового моста (близько 10 метрів), була забезпечена можливість двостороннього руху, були присутні пішохідні доріжки з боків, а проїжджу частину вимостили якісною бруківкою. Шенвізский міст не був вище, ніж попередник, однак спроектований був вельми міцно: полотно мосту утримували цілих три залізобетонні опори, а також кілька балок з того ж матеріалу. З боків міст був оснащений кованими поручнями, що, з одного боку, надавало всій будові особливого шарму, а з іншого – допомагало робити рух безпечним. Одним словом, це був якісний і довговічний міст, розрахований на довготривалу експлуатацію в умовах дедалі більшого транспортного навантаження.
Як виявилося пізніше, такий розрахунок був цілком виправданий. Так, наприклад, вже в 1932 році через Шенвізский міст була прокладена перша трамвайна колія. Перший трамвай з’єднав Південний залізничний вокзал Запоріжжя із щойно збудованим ДніпроГЕСом. Можна сказати, що міст виконав свою історичну місію об’єднання Олександрівська-Запоріжжя з його найближчим передмістям в єдиний конгломерат, котрому далі належить рости і розвиватися.
Нова історія
Під час подій Великої Вітчизняної війни міст вдалося врятувати від руйнування (його замінували німці, щоб утримати радянську армію по ту сторону Мокрої Московки). Радянські сапери розмінували міст вчасно і тому він був збережений до наших днів.
У другій половині двадцятого століття, в той час, як по всій країні йшла масштабна реконструкція (та й технічний прогрес на п’яти наступав), було вирішено вдосконалити також Шенвізский міст. Однак зносити його не стали (так як в ході спеціально організованого обстеження він був визнаний цілком придатним до подальшої експлуатації), а просто побудували поруч з ним новий – впритул, накривши обидва мости єдиним дорожнім полотном. Таким чином, міст розширився до 20 метрів, зберігши свою довжину незмінною.
Надалі міст ще не раз проходив ремонт і часткову реконструкцію. Незважаючи на те, що про назву Шенвізе пам’ятають зараз хіба що історики і ті, хто цікавиться історією рідного краю, міст зберігся, щодня він вірою і правдою служить тисячам запоріжців, і буде, судячи з усього, нести свою службу і далі – побудований не за страх, а за совість.
