Будинки будь-якого міста – це мовчазні свідки всієї його історії. Перед їх вікнами проходили десятки поколінь жителів, які формували вигляд населеного пункту, вони пам’ятають правду про події, які бачили. А ми, сучасники, розглядаючи красиві візерунки або милуючись незвичними архітектурними рішеннями, волею-неволею приєднуємося до тих, хто робив точно так само – але сто, п’ятдесят або двадцять років тому. І поринаємо в історію, яка може стати тим яскравіше і живіше, чим більше корисної інформації про ці будинки нам відомо. Далі на zaporizhzhia-future.
Нагадування про минуле зовсім поруч
Те ж саме стосується і садиб знаменитих людей. Самі того, можливо, не бажаючи, їх власники в якійсь мірі формували побут, культуру і звичаї місцевого населення (згадайте, хоча б, кріпосні театри). Тепер, коли від колишніх власників залишилися тільки імена, вони вже стали частиною історії і ми слухаємо про їх діяння з цікавістю і недовірою. Здається, що це було колись дуже давно, хоча минуло, за мірками історії, всього нічого. Так, наприклад, відбувається з колишньою садибою графа Канкрина, яка розташовується всього в трьох десятках кілометрів від Запоріжжя.
Садиба поміщика була закладена лише трохи пізніше самого прабатька Запоріжжя – Олександрівська. Датується старт будівництва приблизно першою чвертю позаминулого століття. Господарем маєтку був не простий поміщик, яких чимало в той час було на цій території, а посадова особа – міністр фінансів. Звали цю людину Єгор Канкрін. У своєму маєтку він розмістив не лише житлові будинки, а й церкву, школу, лікарню, – словом, все те, що повинно бути присутнім в побуті сучасної людини, але було нововведенням для жителя дев’ятнадцятого століття.
На даний момент всі ці будови розташовуються в селі з прекрасною назвою Веселянка, але статусу пам’яток не мають і швидко руйнуються.
Неподалік від Веселянки радує око заїжджих туристів і місцевих жителів ще один зразок садиб того ж періоду часу – замок Попова. Він знаходиться поруч з Василівкою, приблизно в годині шляху від Запоріжжя. Для цієї частини країни така архітектурна форма взагалі є досить великою рідкістю, проте півтора століття тому палац був зведений. Його обводи не дійшли до наших днів в незмінному вигляді, проте і того, що збереглося (наприклад, оглядова вежа) цілком достатньо для того, щоб розуміти – спочатку будівля була зведена в стилі бароко, була зручною для життя, пишною. У наш час робляться спроби зберегти для нащадків спадщину поміщика.
Привіт з чужих земель
Володіли землями в нинішній Запорізькій області і представники інших народів. Зокрема, становить інтерес з точки зору архітектури спадщина німців-менонітів. Їх будівлі розкидані практично по всій території області: від Розівського району, який межує з Донецькою областю, до самого Запоріжжя.
Що стосується міста, то сліди компактного проживання менонітів тут нечисленні. Головним з них є колишня будівля жіночої гімназії. Вона розташована недалеко від так званого кільця на Верхній Хортиці і відразу звертає на себе увагу незвичайним зовнішнім виглядом: портики, прикраси, високі вікна – все це чимось нагадує європейські будови. Незвичайні для цих країв високі двері з напівкруглим навершем і прикрашені ліпниною фасади різко контрастують з акуратними пострадянськими будиночками. Трохи далі по вулиці можна зустріти також будівля учительської семінарії. Вона примітна незвичайною придверною аркою з «ажурною» цегляною кладкою в формі неправильного півкола.
Що стосується всієї території області, то в селі Ручаївка зберігся до наших днів цілий замок, збудований німцем-менонітом. В даний момент він справно функціонує в якості музею. У ньому зберегли не тільки стіни і зовнішній вигляд, але і предмети побуту, меблі, одяг – словом, все те, що дає можливість відчути смак часу.
Легендарна спадщина
Є в Запорізькій області і такі пам’ятки, які відносяться до спадщини відомих в історії особистостей. Хто, наприклад, не знає лейтенанта Шмідта? Саме він підняв повстання на крейсері «Очаків» в 1905 році. Будинок-музей знаменитого лейтенанта знаходиться в Бердянську, що порівняно недалеко від Запоріжжя. Там бердянці, туристи і просто гості курортного міста можуть оглянути предмети побуту пересічних городян самого початку двадцятого століття, а також подумки перенестися в Севастополь того ж історичного періоду.
До речі, Бердянськ примітний не тільки садибою Шмідта. Так, наприклад, уцілів до наших днів будинок такого собі купця – Миколи Джурасовіча. Будівля датується приблизно серединою дев’ятнадцятого століття. Він був знаменитий своєю благодійною діяльністю і мав славу рідкісного філантропа. Його будинок можна побачити на вулиці Італійській.
Минуле і майбутнє – так близько
Села Запорізької області – з родючими грунтами, відмінним кліматом, працьовитими людьми – часто вабили багатих людей з усієї країни. Один з них побудував свій маєток в нинішньому селі Біленьке, що буквально в півтора десятках кілометрів від міської межі сучасного Запоріжжя. Людиною цим був Михайло Миклашевський – губернатор Катеринославської губернії. Станом на нинішній момент, стіни споруди частково зруйновані, а частково переобладнані під інші функції. Тепер там розміщуються школа і церква. Хоча пам’ять цього політичного діяча, напевно, треба було б уважити краще, адже він активно розвивав науку і ремесла на ввіреній йому території, а крім того – міг похвалитися спорідненістю з самим князем Володимиром Мономахом.
Втім, деякі села творять свою власну історію буквально на наших очах. Так, всього десяток років відділяє нас від того моменту, коли була закінчена споруда справжнісінького замку, розташованого в селищі міського типу Якимівка. Він ніби зійшов зі сторінок глянцевих журналів на історичну тематику або ступив прямо зі знімального майданчика голлівудського фільму. Його неодмінно варто відвідати тим, кому не важлива повна достовірність, але хочеться відчути «ефект присутності». Представник місцевої бізнес-еліти вибудував цей замок стилізованим під середньовічні споруди. Спочатку ця будівля повинна була стати своєрідним і навіть унікальним розважальним комплексом, «мішенню» для численних туристів, але була, однак, переобладнана в житлове приміщення.
