Середа, 27 Жовтня, 2021

Втрачена архітектура Запоріжжя

Місту Запоріжжя в його нинішньому вигляді не так багато, насправді, років. Адже перед тим, як стати регіональним індустріальним хабом, центром зосередження кольорової металургії та чорної металургії, воно було простим повітовим містечком під назвою Олександрівськ. Більше читайте zaporizhzhia-future.com.ua.

Початок історії

Вважалося, що містечко виросло на місці фортеці, яку побудували ще за часів Російської імперії, і яка для відбиття сил ворога, на щастя, не придалася. Невеликий солдатський гарнізон неодмінно зачах б в безкраїх степах, серед ковили і перекотиполя, якби з легкої руки проектувальників одна з гілок залізної дороги не пролягла якраз через Олександрівськ, і тим самим врятувала життя цього містечка. Вже до моменту початку Першої світової війни Олександрівськ був сповнений біженців, які шукали притулку від військових дій, селян, які сподівалися перечекати події в місті, а також солдатів і офіцерів. Минуло ще зовсім небагато часу і ось уже революційні події змінюють вигляд старого Олександрівська і перетворюють невелике повітове містечко в молоде і енергійне Запоріжжя. З приходом більшовиків змінилося в місті дуже багато, але найголовнішою подією було, безсумнівно, зведення греблі ДніпроГЕСу. Це “будівництво століття” забезпечило місто великою кількістю дешевої електричної енергії, яка згодом стала основою для прийняття рішення про зведення заводів і фабрик. З цього моменту дуже багато в місті змінилося, і він перестав нагадувати провінційний населений пункт позаминулого століття. Так, наприклад, з’явилися багатоповерхові будинки, сучасні системи освітлення, опалення та каналізації, став працювати громадський транспорт, зводилися об’єкти критичної соціальної інфраструктури (масово будувалися лікарні, школи і дитячі садки, а також парки, сквери, дороги і магазини). Так, поступово, день за днем ​​і рік за роком, Запоріжжя перетворювалося і зовні, і внутрішньо. Однак за цими змінами щось невловиме швидко зникало, і в наші дні, щоб зануритися в атмосферу старого Олександрівська, слід уже докласти чимало зусиль.

Втрачена спадщина менонітів

Насамперед слід сказати, що багато пам’яток архітектури змінюють свій зовнішній вигляд не під впливом якихось непереборних факторів, а просто тому, що їх “реставратори” не дуже про них піклуються. Сумним прикладом таких недобросовісних дій може служити, наприклад, спадщина німців-менонітів, які жили двісті років тому на території нинішнього селища Верхня Хортиця. Від них залишилося, насправді, не так вже й багато для того, щоб ось так запросто розкидатися коштовною спадщиною. Будівля колишнього училища – красива, з високими вікнами і різьбленими лиштвами, побудована з червоної цегли, багато прикрашена ліпниною (за радянських часів тут розташовувалася середня школа) тепер вважається аварійною і не отримує ніякої реставрації. По думках деяких фахівців, озвученим в відкритих джерелах, пройде всього кілька десятків років – і цю унікальну споруду вже буде не врятувати для нащадків.

Така ж доля чекає, швидше за все, ще одну менонітську споруду, яка зараз служить одним з корпусів районної лікарні. Більш того – його зважилися реконструювати (все-таки діюча лікарня – не покинута школа), і пофарбували один поверх рожевою фарбою. На тлі решти споруди потворна рожева “латочка”, яка прикриває червоні цеглини вісімнадцятого-дев’ятнадцятого століть, виглядає не до місця. Про це неодноразово згадували місцеві краєзнавці.

Реконструювали, реконструювали, та не виреконструювали

Не пощадили реставратори і будівлю обласної дитячої лікарні. Спочатку вона була побудована як земська лікарня, і несла на собі чіткий відбиток пізнього модерну. Ці стильові елементи виявилися “зайвими” на думку першої партії прогресивних реформаторів часів розвінчання культу Сталіна, і тому вони зникли з будівлі в шістдесятих роках двадцятого століття. Так, наприклад, запоріжці були позбавлені можливості подивитися на прекрасні елементи ліпнини у вигляді дітей, схожих на невеликих пухких і рожевощоких Купідонів. Разом з Купідонами зникли з фасаду будівлі і деякі інші елементи ліпнини. Мабуть, їх тоді вважали занадто буржуазними. Внутрішня частина старої будівлі теж постраждала – вона позбулася масивних кованих сходів, які надавали лікарні шарм і неповторність.

Через півстоліття будівля постаріла до такої міри, що стала аварійною. Саме тому було вирішено реконструювати лікарню знову. Однак в процесі проведення робіт ще одна значна частина культурної спадщини старого Олександрівська у вигляді ліпнини, пілястрів і інших прикрас назавжди зникла з фасаду будівлі. Кажуть, що будівельники навіть не намагалися зберегти їх. Крім того, одна з найкрасивіших частин будівлі – у вигляді напівкруглої колони, яка виходить кутом на проспект Соборний – виявилася істотно “виправлена” в ході робіт. Так, наприклад, всі до єдиної шибки були замінені непрозорим білим пластиком, в результати чого вікна візуально злилися з білими стінами і вся краса будівлі померкла.

Фонтан дружби або розбрату?

Але не тільки спадщина старого Олександрівська безжально знищується нинішніми “реставраторами”. Так, наприклад, канув в Лету колишній вигляд фонтану “Піонерська дружба”, розташованого в сквері по вулиці Базарній (колишня вулиця Анголенка). Сам по собі, фонтан роботи скульптора Михайла Худаса був просто прикрасою Запоріжжя. Однак час не пощадив його, і через сім десятків років після установки, він став швидко руйнуватися. Напередодні місцевих виборів 2020 року, міська влада жваво взялася рятувати стару споруду, яке дуже люблять городяни. З бюджету були виділені гроші, і з-за кордону приїхав скульптор – реставрувати пам’ятник. Було оголошено, що всі фігури дітей акуратно знімуть, створять 3Д зліпки, а потім по ним віділлють нові. Однак не тут то було! Після того, як оновлений фігури дітей були урочисто підняті на постамент і широка громадськість отримала можливість на них подивитися, з’ясувалося, що скульптурна група була перероблена повністю. Від оригіналу не залишилося зовсім нічого, крім ідеї, та й ту грунтовно підправили. Якщо пам’ятник роботи Худаса проголошував гімн радісному дитинству, коли вітерець грає в легких складках суконь і роздуває косички, то нова робота, за виразами місцевих жителів, нагадує злу пародію на оригінал – фігури застиглі і нереальні, а крім того – вони стали істотно старше, замість дівчаток і хлопчиків на постаменті стоять вже юнаки і дівчата. Навряд чи саме такої реставрації очікували городяни.

Latest Posts