Середа, 26 Січня, 2022

Втрачена історія Запорізького краю: ті будинки, яких ми більше не побачимо. Бердянськ

Бердянськ є одним із найстаріших міст Запорізької області. Він був заснований у першій треті позаминулого століття (не набагато пізніше, ніж саме повітове містечко Олександрівськ, що перетворилося згодом на індустріальне Запоріжжя). Недивним є той факт, що приморське місто розвивалося набагато швидше і інтенсивніше, ніж Олександрівська фортеця – вже хоча б завдяки своєму виключно сприятливому географічному положенню. Тепле та рибне Азовське море активно вабило до Бердянська все нових і нових мешканців, і вони сприяли швидкому розростанню міста. Далі – на zaporizhzhia-future.com.ua

Перший кам’яний будинок

Паралельно зі збільшенням площі міста, мало місце також його розвиток. Так, наприклад, з’явилися в Бердянську і перші капітальні будови з каменю, а пізніше – цегляні теж. Однак час не залишив, у прямому сенсі, каменю на камені, і внаслідок соціальних та природних катаклізмів ці будівлі до наших днів збереглися виключно у вигляді фотографій та розлогих описів у хроніках та періодичних виданнях старого Бердянська.

У середині (і навіть наприкінці!) дев’ятнадцятого століття вулиці Бердянська були зовсім не такими, до чого ми звикли в наш час. Так, наприклад, не було багатоповерхової забудови, а також … найпростіших будинків із цегли. Так-так, ті елементи ландшафту, до яких звик кожен сучасний турист і городянин, з’явилися лише порівняно недавно – зокрема, 1838 року. Саме тоді місцевий бердянський меценат Микола Попович на власні кошти збудував будинок з каменю, який був особливо примітний своїм зовнішнім виглядом: будова була мініатюрною копією того будинку, в якому проживав знаменитий одеський Дюк де Рішельє. Примітно також, що ця будівля до наших днів не збереглася і була розібрана через кілька десятків років (попри те, що будувалася капітальною на багато років). На тому місці, де свого часу височів будинок Миколи Поповича (який встиг побути також навчальним закладом на той час), тепер стоїть будівля колишнього банку (сучасним бердянцям та гостям міста відомого як управління казначейства).

Від училища – до банку

Потреба в наявності банківських установ виникла місті на рубежі століть – відразу за активізацією всіх сфер життя і подальшим розвитком торгових відносин у портовому місті. І не дивно, що для будівництва банку обрали одне з найпопулярніших місць міста (оскільки престижем банківської установи багато в чому могла визначатися і доля міста у фінансовому плані). Власником та “ідейним натхненником” будівництва будівлі банку у 1902 році став деякий підприємець К. Константинов. Банку, на відміну від будинку Поповича, пощастило трохи більше – він залишився стояти та радувати туристів, хоч і у дещо зміненому вигляді.

Міська управа та її каланча

Ще одним красивим будинком центру Бердянська, який, на жаль, донині не зберігся, стала міська ратуша (вона ж – будинок міської управи). Зведення будинку датується 1849 роком. Примітна міська управа була своєю найвищою частиною – виданим у небо шпилем та оглядовим майданчиком трохи нижче. Цей архітектурний дует часто зустрічається в містах південної частини України – адже таким чином будівля може виконувати як функції пожежної каланчі, так і власне місця прийняття рішень на благо міста. Після того, як у місті встановилася радянська влада, у міській управі, в якій не стало потреби, розмістили експозиції музею та картинної галереї. На жаль, будівля Бердянської ратуші не збереглася до наших днів, оскільки в неї потрапила запальна бомба під час повітряних боїв Другої світової війни. Після повернення мирних днів залишки міської управи були повністю розібрані, і на цьому місці зведено повноцінний багатоповерховий житловий будинок. Його можна побачити й у наші дні. Він знаходиться на перетині головної туристичної магістралі міста – проспекту Азовського – з вулицею Свободи. Орієнтиром сучасним туристам може бути Центральний ринок Бердянська.

Храм Мельпомени

Не чужі були жителі Бердянська і прекрасному, зокрема, мистецтву Мельпомени. Так, будівля першого відомого нам у цьому місті театру з’явилася ще позаминулому столітті, в далекому 1849 році. Примітним є той факт, що зведена будівля була для всіх жителів міста за власні кошти головного чиновника Бердянська – його міського голови. У середині позаминулого століття цю почесну посаду обіймав знаний і відомий Микола Кобозєв, з ім’ям якого пов’язана велика кількість цікавих інфраструктурних проектів, будівель та реконструкцій. Ось і будівля міського театру, складена з паленої цегли, стала одним із прикладів раціонального господарювання градоначальника. Театр був примітний не лише досить багатим, як на той час, внутрішнім оздобленням та гарною акустикою, яка дозволяла навіть слухати у багато декорованих золотом ложах арії популярних виконавців, а й чудовим зовнішнім виглядом: будинок багато прикрашала ліпнина, металевий купол блищав при світлі дня, а напівкруглі вікна довершували картину вишуканими нотами. Крім того, привертали до себе увагу також скульптурні групи на даху та масивні різьблені двері. Сучасники відгукувалися про будівлю старого театру не просто тепло, а навіть захоплено – адже порівнювали його з найкращими аналогічними закладами тієї ж Одеси, і Москви, яка вже почала набирати популярності в Російській імперії. Найбільшу популярність мали невигадливі постановки у виконанні міської трупи акторів – водевілі. Вони поєднували у собі співи з міркуваннями, проте відрізнялися нескладним сприйняттям та відсутністю філософського початку.

На театральних підмостках

Публіка із задоволенням відвідувала такі вистави. Звіти про постановки як професійних бердянських колективів, так і талановитих аматорів, а також заїжджих виконавців та режисерів на кшталт Розенберг, Полторацького, Борисової та багатьох інших, публікувалися в періодиці.

Незабаром після того, як у місті змінилася влада та встановився більшовицький режим, будівлю театру стали використовувати як популярний майданчик для проведення агітаційних, розважальних та культурно-масових заходів.

Втім, будівля теж постраждала у вогні світової війни та була повністю зруйнована. Через півтора десятки років після закінчення воєнних дій, будинок остаточно знесли і на його місці сучасники можуть бачити нічим особливим не примітний житловий будинок.

Latest Posts