Вівторок, 7 Грудня, 2021

Історія Олександрівського району Запоріжжя

Міста в чомусь схожі на людей. Вони так само народжуються, розвиваються, стаючи все більш складно організованими, а потім, якщо трапляється, точно також старіють і вмирають. Міста зникають з різних причин, але в корені всі вони мають однаковий фінал: люди йдуть звідти. Переселяються в інші місця, будують собі нові будинки, розбивають нові парки і сквери, а також ставлять нові пам’ятники посеред щойно зведених площ.

Але буває і по-іншому. Протилежна доля уготована містам жвавим, затребуваним, таким, що мають власну історію і яскраво виражену харизму. Такі міста ростуть, перероджуються, змінюють якість життя і збільшують темп – і тому завжди залишаються “на плаву”, не зникають з карти світу. Саме до таких міст належить, мабуть, і Запоріжжя – адже воно, незважаючи на всі численні випробування, які випали на його долю, стає все кращим і кращим з кожним прожитим десятиліттям. Більше на сайті zaporizhzhia-future.com.ua .

Славна історія

Прийнято вважати, що прямим предком і своєрідним прабатьком Запоріжжя було невелике повітове містечко під назвою Олександрівськ – побудований в 18 столітті як фортеця, він успішно проіснував до старту Дніпробуду і тим самим вписав своє ім’я в світову енергетику. Але мало кому відомо, що зводити всесвітньо відому на той момент греблю почали фактично у відриві від тодішнього Запоріжжя – адже воно майже повністю сконцентрувалося в Олександрівському районі, а Вознесенівський, як сполучна ланка між ДніпроГЕСом і старою частиною міста, тільки почали будувати.

Таким чином, саме Олександрівський район міста, так звана стара частина, побудована в позаминулому столітті, є історичним ядром сучасного індустріального мегаполісу під назвою Запоріжжя. До 2016 року, коли вступив в силу закон про декомунізацію, район звався Жовтневим – на честь перемоги революції.

Повітове місто

Олександрівськ будувався, як ми вже згадували, на місці старих фортифікаційних споруд. Життя олександровців було цілком в дусі того часу – не обтяжене якимись видатними неприємними подіями, воно протікало не краще, і не гірше, ніж в сусідніх містах.

Великою різноманітністю відрізнялися споруди того часу. Як правило, будинки зводилися капітальні, цегляні, висотою в два, три або (дуже рідко) чотири поверхи. Найвищою будівлею Олександрівська прийнято вважати на той момент млин – частину борошномельного консорціуму німця-меноніта Германа Нибура. Він розташовувався, однак, не в самому місті, а в прилеглій до нього колонії Шенвізе.

До нашого часу збереглося кілька будинків, які прикрашали собою вузькі, вимощені бруківкою олександрівські вулички. Ці будівлі сьогодні впізнавані на імена їх колишніх власників і “ідейних натхненників” – будинок Бадовського, будинок Мінаєва, будинок Лещинського, будинок Когана, будинок Певзнера, будинок Захар’їна і ще деякі подібні. Абсолютна більшість з них служили власникам не тільки в якості житлової нерухомості, але і для того, щоб здавати в оренду і таким чином з їх допомогою заробляти. Саме тому поширена таку назва, як прибутковий будинок – тобто будівля, з якої господар отримував дохід.

Справи лікувальні

Чималою популярністю в старому Олександрівську користувалися лікарі. Якщо спершу земський лікар покладався місту тільки один (його прізвище зберегла для нас історія – цю людину звали Михайло Адамович Лукашевич), причому обслуговувати він повинен був не тільки жителів власне Олександрівська, а й прилеглі колонії та села, то з плином часу в місті стали відкриватися все нові і нові лікувально-профілактичні установи. Так, наприклад, була побудована земська лікарня. Сьогодні це велична будівля з білими фасадами, яка розташовується уздовж проспекту Соборного, відома як місце розташування дитячої обласної лікарні. За всю свою історію лікарня кілька разів змінювала власну назву, але жодного разу не припиняла функціонувати як заклад охорони здоров’я.

Трохи нижче, в районі спуску по вулиці Базарній, розташована красива старовинна будівля з сірої цегли. Свого часу вона була відкрита як перший пологовий притулок Олександрівська, і належало лікарю на прізвище Бер. Доктор Генріх Бер також проводив там офтальмологічні процедури і здійснював хірургічні втручання. Зараз вона функціонує як одне з відділень міського пологового будинку, тобто теж практично повністю зберегла те цільове призначення, яке відвів йому будівельник і ідейний натхненник. Хіба це не дивно?

Доступні нововведення

З плином часу ставало більш сучасним і життя старого Олександрівська. Так, в цьому районі за високими цегляними стінами ще можна відшукати і будівлю першої в регіоні електропідстанції. Для того, щоб отримувати електроенергію, там спалювали торф і кам’яне вугілля. У наш час будівля теж, хоч і побічно, має відношення до енергетики – там розміщені потужності сучасної підстанції.

Трохи нижче розташована і ще одна будівля, яка на момент свого спорудження була ультрасучасною і принесла в життя олександрівців щось кардинально нове. Йдеться про стару водокачку, яка активно постачала Олександрівськ водою по першому міському водопроводу.

Поступово розвивалася також сфера освіти – особливо тієї, яку ми зараз назвали б вищою. Сучасне Запоріжжя може похвалитися тим, що до нашого часу прекрасно збереглися (хоч і були частково відбудовані після війни) будівлі двох гімназій – чоловічої та жіночої. Вони знаходилися відносно недалеко одна від одної. Зараз в них розташовані навчальні корпуси сучасного вищого навчального закладу.

Собор – всьому голова

Говорячи про старий Олександрівськ, не можна також залишити без уваги і наявність в місті собору. Будівля храму була розташована в районі сучасної вулиці Базарної – якраз там же, де гордо піднімає в небеса позолочені куполи Свято-Покровський кафедральний собор. Після того, як більшовики захопили владу в Олександрівську, будівлю собору було спочатку перепрофільовано, а потім – за часів війни – вона і зовсім служила німецьким госпіталем. Незабаром собор був знесений. Однак бажання городян бачити його на колишньому місці було таке велике, що вже за часів незалежності будівельні роботи почалися заново. За старими зображеннями – гравюрами і малюнками, а також архітектурними планами з архівів, – вдалося повністю відновити зовнішній вигляд собору та побудувати його вдруге. Саме завдяки Свято-Покровському кафедральному собору головний проспект Запоріжжя отримав свою назву – Соборний.

Latest Posts