Утворення міста Запоріжжя як єдиного конгломерату затягнулося, насправді, не на одну сотню років. Судіть самі: вік кожного району міста (а їх, між іншим, на даний момент налічується цілих дев’ять!) знаходиться в діапазоні від сорока до приблизно двохсот з гаком років, і це ще якщо не брати до уваги дані про таких запорізьких “старожилів”, як Кічкаський переправа, якою користувалися ще кочові племена на початку ери. Але, якщо відштовхуватися від загальноприйнятої позиції про спадкоємність старого повітового містечка під назвою Олександрівськ і сучасного індустріального хаба Запоріжжя, відкидаючи в сторону історію древніх поселень на цій землі (адже містом-то вони не були в класичному розумінні цього слова, хоча люди і проживали на цій території) то найстарішою, “історичною” частиною міста називають Олександрівський район. А Вознесенівський багато років існував поруч з відносно розвиненим містом просто в якості … звичайного села. Але прийшов день, коли все змінилося. Більше на сайті zaporizhzhia-future.com.ua.
Там, за дамбою
Старий Олександрівськ був заснований за часів Російської імперії для відбиття можливої атаки з заходу. У той час йшла війна, і тому місто скоріше було фортецею і весь його побут і життєвий уклад нагадували суцільний гарнізон. Така собі фортеця в степу, що обдувається усіма можливими вітрами. У центральній частині Олександрівська розташовувалися укріплення (як і належить будь-якій поважаючій себе фортеці), тепер від них залишився тільки зовсім крихітний шматочок кріпосного валу в старій частині міста. Навколо жили ремісники. Класичний устрій населеного пункту на зламі вісімнадцятого і дев’ятнадцятого століть. Коли місто стало поступово багатіти і рости (а сталося це після того, як в Олександрівськ стали масово звозити зерно для відправки вглиб країни по новозбудованій Катерининської залізниці), оточення з довколишніх сіл і селищ стало більше: всім хотілося бути ближче до цього своєрідного “центру цивілізації “. Ближче всіх до Олександрівська пощастило опинитися колонії німців-менонітів Шенвізе і селу під назвою Вознесенка. Назва село отримало на честь церкви, яка перебувала на його території і була зведена на честь свята Вознесіння Господнього. Село починалося приблизно в районі нинішньої дамби між вулицею Гагаріна і площею Пушкіна, зачіпало нинішні вулиці Патріотичну, Яценко, Незалежної України, Південноукраїнську, Перемоги, а також проспект Соборний і навіть головну площу міста і області – Фестивальну. Як бачите, відстань від Олександрівська до села Вознесенка дійсно була зовсім незначною, а саме село – досить великим. Жителі Вознесенки вчилися в ремісничих училищах і школах Олександрівська (хоча мали і власну теж), могли при необхідності звернутися до земського лікаря в повітовому місті.
Після того, як в двадцятих роках минулого століття почалося “будівництво століття” – Дніпробуд – стало ясно, що місту бути. Запоріжжя, тільки-тільки перейменоване з Олександрівська, стало швидко розростатися як раз в районі Вознесенки. Спочатку Шосте робітниче селище активно виштовхнуло в небуття кілька кварталів (так з’явилися ті самі будинки, наприклад, на вулиці Медведєва, якими ми милуємося досі – круглі, з колонами, з різьбленими прикрасами на стінах). Потім – більше, на місці сільських будиночків стали рости торгові центри і житлові квартали.
Поєднання непоєднуваного
Це були п’ятдесяті і шістдесяті роки. Перед будівництвом зносили старі хатки на тій частині, на якій і планували зводити щось нове, а інші до пори не чіпали. Саме тому на старих знімках можна побачити рідкісні кадри: зовсім поряд стирчить вгору сучасний будівельний кран або проїжджає бульдозер, а на передньому плані скромно примостилася сільська хатка з невеликим садом за акуратним дерев’яним парканчиком. Так були по черзі побудовані Торговий центр “Україна”, житлові будинки неподалік від нього вздовж проспекту Соборного (так звані сталінки), Палац спорту “Юність”, П’ята міська лікарня, Будинок політосвіти, школи і дитячі саки навколо них. Пізніше з’явилася і сама дамба.
Споруда дамби
Що цікаво – дамба в Запоріжжі стала результатом спільної і дуже узгодженої роботи перш за все молоді та робочих колективів міста. Її будівництво можна назвати яскравим прикладом так званої толоки, яка була популярна в свій час в сільській місцевості. Тоді все населення сходилося в одному місці і узгоджено працювало над вирішенням проблеми. Приблизно так само будувалася дамба: хлопці і дівчата, молоді та трохи постарше, спочатку навіть на голому ентузіазмі, без спеціальних знань і будівельної техніки, возили в тачках кубометри землі і утрамбовували її в насип. Пізніше підключилася будівельна техніка та професійні будівельники. Так в 1962 році з’єдналися дві частини міста, розділеного селом (на той час відносно закінченими архітектурними ансамблями були тільки Шосте селище і його околиці, а також район, в якому залишалися старі олександрівські споруди. Між ними ще лишалися стояти згадані вище будиночки Вознесенки.
Ми їдемо, їдемо, їдемо
Приблизно в цей час став курсувати по місту Запоріжжю і громадський транспорт. Стартували перші автобуси, трамваї і тролейбуси в Вознесенівському районі як засіб перевезення пасажирів на заводи, які з кожним місяцем набирали обертів. Найпопулярнішим маршрутом була дорога від нинішнього проспекту Металургів до заводів. Поступово кількість одиниць міського транспорту збільшувалася, пасажиропотік стабільно зростав, і з року побудови дамби весь Вознесенівський район виявився охоплений транспортними маршрутами і з’єднаний зі старою частиною міста. Запоріжжя по-справжньому стало єдиним містом.
Нова назва
У наш час більшість адміністративних будівель сучасного Запоріжжя і Запорізької області зосереджено саме в Вознесенівському районі. До вступу в силу закону про декомунізацію він носив ім’я Орджонікідзевського (в честь Григорія Орджонікідзе – революціонера-більшовика), проте був перейменований на честь назви села, на місці якого побудований. За інформацією з відкритих джерел, чисельність населення Вознесенівського району станом на 2014 рік становила понад сто тисяч жителів. Район може похвалитися розвинутою сучасною інфраструктурою, численними зручними транспортними розв’язками (чого вартий тільки один проспект Металургів!), парками, скверами та іншими рекреаційними місцями, площами і фонтанами, а також головним міським Палацом спорту і Палацом культури.
