Як відомо, місто Запоріжжя виросло на місці невеликої фортеці під назвою Олександрівськ, заснованої ще в середині вісімнадцятого століття. За двісті з гаком років своєї історії місто пережило чимало трансформацій в дусі часу. З фортеці Олександрівськ поступово перетворився на невелике, однак цілком самодостатнє повітове місто, а потім – завдяки своєму винятково вигідному географічному положенню і курсу на стрімку індустріалізацію нової країни – на великий промисловий центр. Ці метаморфози не могли, безумовно, не брати до уваги і соціальні питання розвитку населеного пункту. Слідом за сферою освітньою почала інтенсивно розвиватися і сфера надання медичної допомоги – спочатку жителям Олександрівського повіту, а потім – і першим жителям Запоріжжя. Далі на zaporizhzhia-future.
Від лікування до медицини
Як і на решті території країни, якісна медицина на момент утворення Олександрівська була привілеєм щодо заможних верств суспільства. Однак була й «місцева специфіка»: як-не-як, Олександрівськ був фортецею, споруда якої відбувалася в роки Російсько-турецької війни. Тому єдиним напрямком медицини, який розвивався в цих краях стабільно добре і швидко, була хірургія. Родопоміч, лікування інфекційних хвороб, а також терапія внутрішніх захворювань не відрізнялися особливим прогресом.
Ситуація почала змінюватися, як не дивно, саме в той момент, коли потреба у військовій могутності Олександрівська впала. Слідом за цим, для того, щоб місто остаточно не зачахло, одна зі станцій тільки що спроектованої Катерининської Південної залізниці повинна була з’явитися якраз в повітовому Олександрівську. Оскільки спорудження залізничної станції сприяло тому, що містечко поступово набувало все більш і більш важливого значення (з’явилися перші великі готелі, відкрилися перевалочні станції для вантажів, переважно – зерна, значно збільшилася кількість населення міста), то в Олександрівську з’явилися і перші власні лікарні, як б ми зараз сказали, європейського рівня.
Земський лікар
Втім, за цим періодом життя повітового міста пішов ще більш насичений – настав час Першої світової війни. Олександрівськ не був на передовій лінії цих боїв, тому приймав і біженців, і підприємства. Населення міста зростало буквально по експоненті за рахунок тих, хто щодня прибував сюди – на поїздах, пішки, в двоколках і каретах. Безумовно, для їх обслуговування в місті з’явилися професійні медики. От саме з цього моменту і почала свій «родовід» медична галузь в нашому місті.
Першим лікарем в повітовому Олександрівську вважається Михайло Адамович Лукашевич. Його ім’ям названа одна з вулиць сучасного Запоріжжя. Період його кар’єри припав на кінець дев’ятнадцятого – початок двадцятого століть. Спочатку Михайло Лукашевич практикував в навколишніх селах, а потім був переведений і в сам Олександрівськ. Будівля, в якій він приймав своїх пацієнтів, до наших часів не збереглася, проте точно відомо, що знаходилася вона в нинішній Старій частини міста, неподалік від площі Базарної. Кількість пацієнтів в госпіталі була дуже великою, якщо врахувати, що лікар працював поодинці. Так, повідомляється про більш, ніж десять тисяч візитерів за рік! Безумовно, в цю кількість входили не тільки жителі Олександрівська, а й населення найближчих сіл і колоній: Шенвізе, Вознесеновки, Бабурки, Кичкаса та інших. Цікаво буде також дізнатися, що, в порівнянні з сучасними лікарями, умови праці Михайло Лукашевич мав не найпривабливіші: відпустки як такої у нього не було, вихідних йому не належало, час прийому пацієнтів був не обмежений.
Притулок Генріха Бера
Крім приватного практикуючого лікаря, на початку двадцятого століття в Олександрівську, приблизно в тому ж районі міста, з’являється і перша велика лікарня. Примітно, що побудована вона була приватною особою, однак справно служила всім жителям Олександрівська – всі витрати компенсувалися з міського бюджету.
Будівля цієї лікарні дійшла до наших днів у практично незмінному вигляді. Спочатку вона мала дещо інше призначення і називалася пологовим притулком Генріха Бера. Одна його частина була повністю призначена для породіль, а в другій було згодом відкрито лікувальне відділення (а саме – хірургія і офтальмологія). Потреба в функціонуванні повноцінного хірургічного відділення була зумовлена великою кількістю поранених солдат, а аж ніяк не потребами населення Олександрівська.
Саму будівлю лікарні (притулку) виконано в стилі північного модерну. Високі стрілчасті вікна, масивні двері, напівкруглі стіни, що нагадують місцями середньовічні вежі, специфічна форма даху – все це незмінно привертає увагу до будівлі, навіть в наш час. У двадцять першому столітті будівля як і раніше працює так, як вирішив його творець більше, ніж сотню років тому: в ньому розміщено відділення патології вагітних міського пологового будинку номер один.
Стара аптека
Крім старої будівлі пологового притулку, є в Запоріжжі і не менш поважна аптека. Розташована вона зовсім поруч від лікарні Генріха Бера – буквально на кордоні Олександрівська і колишньої колонії Шенвізе (район сучасного автовокзалу). Будівля примітна тим, що має змінну поверховість – з одного боку у неї два, а з іншого – цілих три поверхи. Знайти її можна на сучасному проспекті Соборному, будинок номер 11. Належав цей будинок німцеві-меноніту на прізвище Губерт і використовувався, в тому числі, як прибутковий будинок. Приміщення на першому поверсі – просторе і зручне – орендував фармацевт на ім’я Вільгельм Тавоніус. Він відкрив в прибутковому будинку власну рецептурну аптеку, і з початку двадцятого століття по початок ХХІ вона функціонувала в цій будівлі. З тих пір неодноразово змінювався власник будівлі і орендар приміщення, однак аптека продовжувала працювати. З рецептурної вона поступово стала продавати готові лікарські форми. На жаль, не так давно аптека була закрита.
Олександрівську, а слідом за ним – і Запоріжжю – довелося пережити чимало потрясінь за кілька сотень років своєї спільної історії. У вирі буднів не дійшли до наших днів деякі будівлі, а на їх місці виросли інші. Без сумніву, запоріжцям варто цінувати те, що вціліло, і розвивати внутрішній туризм: у нас є і що самим подивитися, і що людям показати.
