Вівторок, 7 Грудня, 2021

Історія запорізького метро: ви його не бачите, але воно мало бути

Транспортна проблема є однією з найгостріших для сучасних мегаполісів. Так виходить, що в наш час, незважаючи на повсюдний ґрунтовний розвиток різних видів сполучення, доставити велику кількість людей з умовної точки А в умовну точку Б не завжди так просто, як може здатися. Особливо це загострюється в так звані “пікові” моменти – коли люди масово їдуть на роботу та з роботи. Детальніше – на zaporizhzhia-future.com.ua

Запоріжжю також дуже добре знайомі транспортні проблеми. Особливо негативна ситуація склалася з поїздками на Правий берег і назад: через недостатню пропускну спроможність ДніпроГЕСу та мостів Преображенського щодня двічі на добу виникають значні “пробки” та “тягучки”, в яких городяни проводять іноді по кілька годин.

Не склалося

Проте небагато запоріжців знають, що наше місто цілком могло виявитися щасливим володарем такого просунутого в усіх відношеннях виду транспорту, як метро. Саме воно могло б вирішити численні проблеми мешканців Хортицького, Бородінського та Осипенківського районів, а також значною мірою “розвантажити” наземні магістралі. І це зовсім не вигадка. У Запоріжжі справді збиралися будувати метро – хоч би на рівні паперів, такі наміри були.

Отже, як вийшло так, що метро так і не було збудовано у нашому місті, де воно могло б перебувати, і чи є ще у мешканців міста надія на швидку появу цього дива техніки – читайте далі.

Плани радянського періоду

Як відомо, місто Запоріжжя стоїть на гранітах. Це дуже тверді породи, і тому будівництво будь-якого підземного тунелю для транспорту потребувало б значних вкладень сил та коштів. Все ж таки це не пісок чи глина! Саме з цієї причини за радянських часів Запоріжжя залишилося без власної гілки метро, ​​незважаючи на те, що подібні плани існували. На той момент у місті проживало близько семисот тисяч населення, і пробиватися через шари граніту заради того, щоб забезпечити їх підземним транспортом, не стали. Негласно радянське керівництво вважало, що власне метро гостро і терміново потрібне лише містам-мільйонникам, таким, як Дніпро, Київ чи Харків. Там це було економічно виправдано і будівництво неодмінно окупило б себе, навіть якби не фінансово, то щодо зручності переміщення населення – точно.

Так і вийшло, що недостатньо багатолюдне Запоріжжя опинилося на узбіччі грандіозних урядових планів, лише невиразним рядком у далекосяжних проектах.

Нові технології підкорюють світ

Однак до теми наявності метро у нашому місті все одно повернулися. Сприяло цьому, однак, не збільшення населення

Запоріжжя і не проривні технології роботи з гранітами (хоча такі і з’явилися за ті майже півстоліття, які наше місто не фігурувало в “метро-планах”). Цього разу все виявилося набагато тривіальніше: одне з вітчизняних конструкторських бюро розробило принципово новий спосіб метробуду. Приблизно на зламі 2007 і 2008 років йшлося про те, щоб побудувати в Запоріжжі гілку нового метрополітену “Радан”. Необхідність будівництва такої гілки автори проекту пов’язують із поступовим розширенням Південного мікрорайону: щороку там здавалися в експлуатацію сотні квартир покращеного планування, до яких буквально тут же, з коліс, в’їжджали щасливі мешканці. Багато родин, які купували квартири у новобудовах, були з дітьми. Таким чином, населення Південного мікрорайону збільшувалося стрибкоподібно, і всім їм був необхідний простий, надійний, сучасний і нескладний в управлінні вид транспорту. Саме таким транспортом для мешканців Південного мікрорайону мав стати “Радан” – поїзд метро із зменшеними габаритами, курсування якого повністю визначалося автоматикою. Подібні поїзди – не громіздкі, нескладні в обслуговуванні, довговічні – з успіхом працюють для населення найбільших мегаполісів у різних країнах світу. Передбачалося, що відтепер і запоріжці долучаться до користування “Раданом”.

Втім, необхідно зазначити, що завершити будівництво та запуск лінії планувалося лише до 2025 року. Саме на цей момент населення Південного мікрорайону мало перевалити за позначку 200 тисяч осіб та вимагати запровадження додаткового виду транспорту.

Грандіозні проекти

Що ж було передбачено у проекті спорудження запорізького метрополітену, який обговорювався у 2007 році?

Передбачалося, що загальна довжина першої лінії запорізького метро становитиме близько шістнадцяти кілометрів. Вона мала пройти від густонаселеного району Південного до самої площі Запорізької – проспектом Соборним. Друга лінія мала з’єднати Заводський район з Хортицьким. Основним призначенням цієї лінії, мабуть, було забезпечення своєчасного та нескладного підвезення робітників на промислові підприємства Запоріжжя. Передбачалася можливість періодичного “виходу” ліній на поверхню – для простоти та швидкості монтажу станцій, а також мілкіше, ніж зазвичай, залягання підземки – до двох десятків метрів.

Такі грандіозні плани, як будівництво метрополітену, не можуть, звичайно, обійтися без внесення до відповідних документів. Так, наприклад, у “Концепції держпрограми будівництва та розвитку метрополітенів” від 2005 року “запорізькій проблемі” відводилося чимало місця. Однак, що примітно, вже через кілька років наше місто зникло з переліку тих, кому гостро потрібне власне метро. Про причини такого раптового та остаточного зникнення не повідомляється, хоча є думка, яку легко знайти у відкритих джерелах, що всьому виною та сама горезвісна демографічна обстановка: місту з такою кількістю населення, як у Запоріжжі, метро не потрібно, особливо якщо рити тунелі доведеться у граніті. Економічна доцільність – штука серйозна та невблаганна, а тому Запоріжжю доведеться ще кілька десятків років обходитися без власного метрополітену.

Не все те золото що блищить

Втім, не все так погано, як здається. Адже, по-перше, будівництво повноцінного метро (хоч за системою “Радан”, хоч класичного та звичного) – це цілий захід, який пов’язаний із перекриттям доріг для прокладання тунелів, грандіозними асигнуваннями, незручностями для мешканців найближчих будинків та іншими урбаністичними “принадами”. А по-друге – транспортну проблему запоріжців на даний момент цілком можна вирішити традиційними та недорогими у реалізації засобами, варто лише приділити цьому належну увагу.

Коли півтора десятки років тому одне місцеве видання пожартувало на честь першого квітня та опублікувало повідомлення про те, що підземний перехід на площі Фестивальній буде закрито на реконструкцію і врешті він стане однією зі станцій запорізької підземки – мешканці міста здивувалися, але сприйняли новину з ентузіазмом. Все нове – це добре і правильно, чи не так? Саме тому запоріжці чекають на вирішення проблем із транспортом. А звідки вони прийдуть – з боку “Радана” або від муніципальних автобусів – вже не так важливо.

Latest Posts