Назви населених пунктів і їх вулиць роблять історію відчутною на дотик. Тобто ви можете не знати нічого про історичні події певної епохи, але, уважно придивившись до назв, без зусиль зможете відновити деяку послідовність подій. Адже в пам’яті людей залишається не все, а тільки самі основні моменти – і ці моменти вам і нагадають назви вулиць. Далі на zaporizhzhia-future.
Роки шумлять над містом
Запоріжжя є «спадкоємцем» і «правонаступником» невеликого повітового містечка під назвою Олександрівськ, який, в свою чергу, виріс на місці військового укріплення для відбиття можливих атак з заходу. Його стара, історична, частина, займає порівняно невелику площу, в той самий час, як нова, побудована здебільшого вже на початку двадцятого століття (правильніше буде навіть датувати цю подію першою третиною його) займає набагато більшу територію. І вулиці цих двох частин міста майже ніяк не схожі одна на одну: в старій частині вони переважно вужчі, по обидва боки від проїжджої та пішохідної частин стоять невисокі будинки, від одного до трьох поверхів, і будинки ці несуть на собі точний відбиток тієї епохи , коли вони були побудовані: кінець дев’ятнадцятого століття. У той же час, вулиці і проспекти нової частини Запоріжжя переважно великі, світлі, довгі, вони можуть похвалитися як середньоповерховою забудовою (від чотирьох до п’яти поверхів), так і численними висотками. Відразу видно, що будували їх вже майже що наші сучасники, і не більше півстоліття відділяє нинішнє покоління проживаючих тут запоріжців від зведення цих будівель.
Історія вулиць – історія життів
Примітна і доля окремих вулиць. Як змінювалися їх назви, змінювалося населення, шикувалися по сторонам тротуарів нові будівлі і йшли в небуття старі.
Цікава доля у однієї з чудових вулиць Олександрівського району. Тепер вона носить ім’я земського лікаря Лукашевича. Однак ще деякий час тому ця вулиця називалася Жовтневою – в пам’ять про події більшовицької революції 1917 року, в результаті якої більшовики-комуністи прийшли до влади, в тому числі, і в Україні.
В ході декомунізації 2016 року вулиці дали назву, яка відсилає нас до історії дореволюційного періоду. Саме в районі даної вулиці стояла одна з перших лікарень, призначених для лікування всіх верств населення Олександрівська. І одним з перших земських лікарів, був, як слід було здогадатися, саме доктор Михайло Лукашевич.
Незамінний фахівець
Населення Олександрівська, навіть з урахуванням наявності найближчих сіл (Вознесенка, Бабурка), а також колонії Шенвізе (зараз на її місці розташований центральний автовокзал Запоріжжя з прилеглими вулицями і будівлями), було, тим не менш, не настільки великим, як зараз. Однак і медиків на таку кількість олександрівців теж було небагато – всього один, якщо точніше. Тільки через багато років відданої служби з’явився у Михайла Лукашевича змінник.
Михайло Лукашевич був випускником одного з царських навчальних закладів міста Харкова (медичний факультет) і потрапив в Олександрівськ як молодий і дуже перспективний фахівець. Слід зазначити, що в посадові обов’язки земського лікаря в ті часи входило не тільки ведення амбулаторного прийому (адже зараз цим, мабуть, нікого вже не здивуєш), а й проведення хірургічних операцій в будівлі місцевої лікарні, і спостереження за пацієнтами в стаціонарі. Робочий день земського лікаря Лукашевича був ненормованим і закінчувався тільки пізно вночі. Втім, в нічний час його теж могли викликати з будь-якого складного приводу додому до одного з пацієнтів.
Все це розмаїття обов’язків непогано, як на ті часи, оплачувалося. Однак відпустки як такої не було, були присутні лише кілька днів на рік, коли доктор міг відлучитися з міста через сімейні обставини. Чи потрібно уточнювати, що таких обставин було досить багато, а днів – сумно мало. Однак навіть в умовах такого катастрофічного дефіцит часу на особисте життя доктор примудрявся і обслуговувати хворих, і займатися своєю сім’єю.
Михайло Адамович Лукашевич на посаді земського доктора став свідком не однієї епідемії, адже в ті часи вони траплялися набагато частіше, ніж тепер. І саме він став ініціатором впровадження в Олександрівську новітніх методів лікування віспи, для чого при лікарні був побудований і став функціонувати телятник (лімфу телят використовували зазвичай для того, щоб отримати культуру щеплення від віспи).
У сучасному Запоріжжі знайшлося місце і можливість вшанувати пам’ять цього професіонала з великої літери, відданого справі лікування олександрівців, назвавши одну з вулиць на його честь.
На згадку про поета
Чималий інтерес представляє собою і одна з сусідніх вулиць – імені Жуковського. Взагалі, слід відзначити, що назви вулиць Запоріжжя успішно пережили не один часовий період, серед яких можна виділити, умовно, дореволюційний, «перший радянський», німецько-окупаційний, «другий радянський» (після відновлення радянської влади і вигнання німців з міста восени 1943 року) і, звичайно ж, період незалежної України (з 1991 року). Кожному з цих періодів були властиві свої характерні риси. Так ось вулиця Жуковського, в яку саме впирається вулиця імені земського лікаря Лукашевича, благополучно пережила всі ці тимчасові періоди під нинішньою своєю назвою (ну майже нинішньою – з деякими незначними змінами, про які далі). Цей випадок хоча і не унікальний для Запоріжжя, але все ж досить рідкісний – адже більшість вулиць, провулків, проспектів і парків змінили свої назви не по одному, а по два-три рази. А найбільш «активні» і переважно центральні вулиці – навіть по чотири (так, наприклад, сталося з проспектом Металургів або деякими частинами проспекту Соборного).
Зміна назв
Отже, до революції 1917 року вулицю цю олександрівці знали під назвою Жуковська. Так, згідно фонетичним і граматичним традиціям, жителі Олександрівська вшанували пам’ять російського поета, літературного критика і відомого перекладача Василя Андрійовича Жуковського – одного з найосвіченіших людей свого часу. Після перемоги більшовиків вони не ризикнули відразу змінити назву цієї вулиці повністю, але адаптували її під нові правила. Так вулиця стала називатися Жуковського. І під цим ім’ям благополучно дійшла до наших часів, як своєрідний привіт з Олександрівська зразка кінця дев’ятнадцятого століття.
