Історія вулиць населених пунктів, їх назв і історій розвитку, – це своєрідний, причому дуже докладний, літопис населеного пункту. Тут неодмінно знайдуть своє відображення і хороші, і погані події, і герої, і народні месники, і відомі вчені, і інженери. Словом, назви вулиць і їх історія цілком можуть замість шкільних педагогів повчити молоді покоління історії рідного краю. Далі на zaporizhzhia-future.
Нитки Долі
Запорізький край може похвалитися чималою кількістю різних цікавих подій за всю свою багатовікову історію. Однак нас, обивателів, як завжди, цікавлять найбільше досягнення з приставкою «самий» чи “най”. Наприклад, найвища вершина, або найглибше озеро, або навіть найдавніша споруда. І таких, і інших пам’ятників природи і творінь рук людських на території Запорізької області можна нарахувати дуже немало, проте розмова сьогодні буде стосуватися тільки вулиць.
Адже що таке вулиця? Це не просто те саме місце, за яким ви можете пройти з умовного пункту А в не менш умовний пункт Б. Це ті спогади, які пов’язані у вас з цим шляхом. Це ті магазини та вивіски, до яких на цьому шляху ви звикли. Це, врешті-решт, чиєсь місце проживання, чиєсь місце першого знайомства, чийсь шлях до школи або на роботу. У нашій пам’яті – і куплене улюбленим татом морозиво (ось тут, в магазинчику на розі), і втрачені ненароком ключі (ось там, біля розлогої липи), і вечірні посиденьки на лавочці … Словом, вулиці міста – це все життя в мініатюрі, і дізнаватися про деякі аспекти цього життя більше завжди приємно і цікаво.
Рекорди і перемоги
Найдовшою вулицею в Запоріжжі є його центральний проспект. Це, в принципі. не дивно. Але дивно інше – те, що ще порівняно недавно, якихось кілька десятків років тому, проспект на папері був, а по факту – не було. Тому, що поділявся на дві частини. Однак про все по порядку.
Незабаром після того, як стало очевидно, що Запоріжжя завдяки щойно побудованому Дніпрогесу поступово перетворюється з крихітного глухого містечка в значний індустріальний і культурний центр, було вирішено розвивати його і далі. Тому в місті посилено розгорнулися будівництва. В ході реконструкції і забудови житлових кварталів створювалися сквери, парки, вулиці та провулки. Центральною вулицею нової частини став нинішній проспект Соборний, названий на честь Покровського кафедрального собору, розташованого в районі вулиці Базарній. Однак у той час він називався на честь вождя революції Володимира Ілліча Леніна, упирався в площу імені того ж Леніна, а там і порт імені того ж самого Леніна був неподалік. Не бентежачись такою великою кількістю однотипних назв, запоріжці зразка першої половини минулого століття посилено прикрашали проспект (чого варті лише будинки, які виходять на нього фасадом в районі перетину з проспектом Металургів). Власне, ця головна вулиця теж, в свою чергу, стала продуктом злиття двох вулиць поменше – Восьмої вулиці в Соцгороді (досить популярного житлового кварталу) і однієї з вулиць колишнього села Вознесенка, знесеного і розпланованого по-новому.
Історія об’єднання
Стара частина міста теж мала свою головну вулицю, хоч і не таку протяжну, як нова. І вона теж була результатом з’єднання в єдине ціле двох невеликих вуличок – Ковальської та імені Лібкнехта. Тобто пристрасть до гігантоманії та всього самого-самого почала викристалізовуватися ще в ті часи. На кордоні умовно «нової» і «старої» частин міста (тієї, де на той момент ще зберігалося досить будинків, побудованих в позаминулому столітті в старому Олександрівську), вулиці не єдналися. Однак кінець цьому «двовладдю» головних вулиць міста було покладено вже після війни, в 1952 році. Так був утворений проспект імені Леніна (Соборний), який з чиєїсь легкої руки отримав звання найдовшого в Європі.
Власне кажучи, це неправда. Адже і в інших містах країни, і, вже тим більше, в Європі, можна при бажанні знайти чимало досить довгих вулиць. Однак не будемо применшувати заслуги проспекту Соборного, протяжність якого становить трохи менше, ніж 11 кілометрів. Деякі дослідники-урбаністи додають сюди ще й два кілометри дамби, проте багато хто з ними не згоден і вважає проїжджу частину греблі ДніпроГЕСу самостійною спорудою.
Майже два десятки років тому, починаючи з 2002 року, проспект імені Леніна (тоді, а зараз – Соборний, відповідно), пережив реконструкцію. В ході робіт з нього були прибрані трамвайні рейки (у всякому разі, в Вознесенівському районі), а також оновлений його зовнішній вигляд.
Маленький, та молодецький
Що стосується згаданого сьогодні Соцгорода, то він став своєрідною «архітектурною колискою» не тільки найдовшої з вулиць Запоріжжя, а й найкоротшої його вулиці. Саме таке звання носить на даний момент проїзд Піонерський, який знаходиться в Соцмісті, і з 2016 року став називатися ім’ям Віталія Тіліженка. Він починається від вулиці Верхньої та направляється до вулиці імені Богдана Хмельницького. Ніяких особливих пам’яток, крім сумнівної краси звання «найкоротша вулиця міста» цей проїзд не придбав. Що, втім, досить дивно, адже строката історія будівель Соцгорода відома абсолютно всім. Навіть просто пройшовши без будь-якої мети по його вулицях, можна здивуватися багатству архітектурних форм, розмірів, рішень і до решти, іншого, іншого. Будинки круглі і напівкруглі? Будь ласка! Будинки з ліпниною або колонами? Ось вони. Будинки з вікнами незвичайної форми або незвичними прикрасами? І знову тут. Цей феномен архітектурної строкатості пояснюється тим, що в певний період існування Запоріжжя архітектори отримали повну свободу самовираження в молодому місті і будували, що називається, хто на що здатний. Цікаво також було б дізнатися, що більшість з тих будинків, які ми звикли сприймати чотириповерховими, насправді мали в момент зведення всього три поверхи, а четверті в них з’явилися під час проведення післявоєнної реконструкції.
Так чи інакше, а проїзд імені Віталія Тіліженка не відрізняється нічим принципово новим і ніяких нововведень в архітектурний вигляд Запоріжжя точно не вносив. Втім, хіба це так уже й важливо? Не менш важливо, щоб на цій вулиці, як і на багатьох інших, жили гідні люди, щоб запоріжці були щасливі, здорові і задоволені життям.
