Історія нашого міста налічує не одну тисячу років. Хоча офіційний вік міста, ясна річ, на кілька порядків скромніше, адже ґрунтується виключно на документах, яким пощастило дійти до наших днів крізь товщу століть. Далі на zaporizhzhia-future.
Археологи та історики: точки зору
В офіційній історіографії свій родовід Запоріжжя стало вести від повітової фортеці Олександрівськ, яка відносилася до Катеринославської губернії. «Спадковість» тут прокреслена гранично яскраво і зовсім безперечно, що і говорити. Але існують і інші точки зору, які заслуговують на нашу увагу. Так, існує письмове джерело, в якому побіжно згадуються людські поселення на обох берегах Дніпра і острів, який ми зараз називаємо Хортицею. Воно датується десятим століттям і належить перу візантійського імператора (нагадаємо – в ті часи нинішня територія Запорізької, Херсонської, Одеської та Миколаївської областей щільно входила в сферу інтересів Візантії). У будь-якому випадку, в ті часи життєвий простір людей міг будуватися тільки уздовж основних транспортних шляхів, а також неодмінно біля джерел води. Всім цим вимогам повністю відповідає територія, на якій тепер затишно розташувалося величезне Запоріжжя.
Не дивно, що ще близько двохсот тисяч років тому, в період початку епохи середнього палеоліту, ця земля вже була населена людьми. Археологи, якби їм дали можливість визначати вік Запоріжжя, напевно стверджували б, що місто ніяк не може бути молодше ста тисяч років. Адже ще на початку минулого століття, неподалік від центру нинішнього Запоріжжя, а тоді – на околиці села Вознесенка, були знайдені артефакти, які переконливо доводять: в середньому стародавньому кам’яному столітті люди вже вибирали для життя саме ці береги Дніпра. Недалеко від Запоріжжя знайдено і досліджено близько десятка стоянок часів палеоліту. Далі, як в калейдоскопі, на цих землях одні племена змінювалися іншими: скіфи, гуни, авари, хазари. Не минули запорізькі землі також інтересу з боку київських князів і їх дружин.
Фортеця на річці
З плином часу стало зрозуміло найважливіше стратегічне значення поселень в цьому районі. По-перше, це місце стало прекрасним плацдармом для будівництва оборонних споруд, покликаних захистити населення вище за течією Дніпра від набігів племен, що живуть південніше (в ті часи – татар і турків). По-друге, трохи пізніше територія нинішньої Запорізької області, а також, частково, її сусідів, стає буквально Диким полем – офіційно незайнятою землею, куди стікаються вигнанці і ті люди, які прагнули свободи. Так на острові Мала Хортиця (Байда) в другій половині шістнадцятого століття виникають перші укріплення. Пізніше вже сама Хортиця перетворюється в потужний плацдарм і стає рідним домом і колискою для однієї з найбільш вмілих армій в Європі на той час – запорізького козацтва.
Скромний гарнізон
Незважаючи на вкрай вигідне географічне положення запорозьких земель, історичні події вісімнадцятого століття, насичені війнами і сутичками, підготували їм всього лише роль щита проти військової експансії. Тому в створеній імператрицею Катериною II Новоросійській губернії фортеця під назвою Олександрівськ (точне походження назви невідомо, але припускають, що таким чином імператриця висловила свою повагу до князя Голіцина) грала суто утилітарну роль і була досить скромною за розмірами: менше сотні дворів в передмісті да гарнізон в самій лінії укріплень. Фортеця не отримала скільки-небудь серйозного розвитку в роки війни з Османською імперією, а вже після її закінчення – і поготів, адже відпала необхідність у підтримці боєздатності гарнізону та особового складу.
Однак століття дев’ятнадцяте приготувало для Олександрівська дорогий подарунок. І «винуватцем урочистостей» виявилася транспортна розв’язка міста в нижній течії Дніпра: саме в Олександрівську зістикувалися тільки що побудована південна гілка залізниці і водний шлях з низин річки. З тих самих пір, як залізниця стала набувати все більшого значення для перевезення вантажів (особливо товарів), місто стало розвиватися і рости. Так, вже до середини дев’ятнадцятого століття діяли кілька заводів, п’ять різноманітних фабрик (мануфактур), з’явилися промислові підприємства, орієнтовані на машинобудування і виробництво продуктів харчування.
Доленосний план
До початку двадцятого століття Олександрівськ перетворився в досить добре розвинене місто. Тоді ж – в 1921 році – отримав нову назву – Запоріжжя. Так він став називатися через те, що пороги Дніпра тут значно виступають з води. Однак незабаром після того, як більшовики остаточно отримали владу в усій країні, нова назва міста на найпотужнішій водній артерії України стала фігурувати в так званому плані ГОЕЛРО. Нагадаємо, що цей документ передбачав електрифікацію новоствореного Радянського Союзу, і Запоріжжю в ньому відводилася ключова роль. Адже саме тут був побудований ключовий, можна навіть сказати – іміджевий – елемент плану ГОЕЛРО. Мова йде про греблю ДніпроГЕСу. Завдяки цій «будові століття» про Запоріжжя заговорили в усьому світі. Крім того, наявність найдешевшої в світі електричної енергії і Дніпро, що став повністю судноплавним, дозволив будувати в місті величезну кількість заводів і таким чином розвивати Запоріжжя в потужний промисловий хаб. Були побудовані десятки самих різних заводів і виробництв. Основними напрямками стали металургія (чорна і кольорова), а також машинобудування, хімічна, легка і харчова промисловість.
Нові виклики і реалії
Через кілька десятків років почалася війна, і місту довелося несолодко. Передвоєнний підйом змінився важкими і затяжними боями. Запоріжжя переходило з рук в руки: в 1941 році місто було залишено частинами Червоної армії і потрапило в руки фашистських окупантів. Втім, через два роки контроль над містом було повернуто.
З моменту здобуття незалежності в місті відбулись деякі глибинні зміни, дещо знизилася роль промисловості, зупинилася діяльність деяких підприємств. Запоріжжя, однак, розвивається дуже динамічно, стає сучасним і європейським. Незважаючи на свою довгу і, треба визнати, славну історію, воно залишається як і раніше молодим і готовим до нових досягнень.
